Екатерина Евстратова
Я крутила в руках ключи,
я вертела в уме монологи,
так слепило пламя свечи,
так дуло с окна до порога.
Я крутила в себе те дни,
я вертела во рту те речи,
Чорти з пекла виходять холодні,
непомітні, без диму й вогню.
Не рогаті вони й не червоні.
Всі примають подобу людську.
В їх блокнотах призначення й цілі,
Тик-так.
Свистнул чайник.
Улетела птица.
Подоконник пуст.
Разве так
Закривай очі
в момент поцілунку, сну та болю..
Закривай очі.
Не дивись на зовні. Не треба!
Закривай губи.
Мовчи, як мовчать про швидкість колії.
Ми втрачаємо мрію свою на шляху
зрозумівши її недосяжність.
Зрозумівши стежку доволі важку
та обставин життя невблаганність.
Ми втрачаємо мрію, назавжди бува
Вам мало в світі цьому злості?
Куди не глянь чи сум, чи лють, чи біль.
Наш великий й неосяжний простір,
вже програє цей довговічний бій.
Нас як хвороба поїдає заздрість,
а гордість тягне вниз до самоти.
Відбитки..
У кожного свої є відбитки..
У серці шматки загрубілої памяті.
Не поможе
забити, пустити,
помститись..
СпоГАДИ
Озброєні розпачем,
пачками ротменсу,
хапаючи поручень
старого автобусу,
роблячи вигляд
Один к одному
Один человек,
может сказать лишь одно слово,
может дать лишь одним взглядом
вдох для жизни по новой.
Я досі слухаю усі слова твої у записі,
на плівці в скорях вони в мені завжди. Repeat.
Цитати твОї - в серці дивні надписи,
По венам наче погляд твій біжить.
І всі контакти зірвані, ми розішлись, розбіглися.
Кохання лиш забули разом розірвати.
Тонкими нотами утром разбужена.
Вдох. Это значит - живу!
Пусть даже и жизнь по полкам не сложена,
но радуюсь я и тому.
Пусть даже душа немножко встревожена
но, мир, тебя я люблю.
Я помилилася?..Насправді.. Я помилка?
Вже котрий раз я ріжу свою душу..
Кров тече.. Скоріш несіть носилки!
Чи ні.. Вже досить.. Більш його не зрушу..
Якщо в мені проблема, хай тече, стікає..
Хай вмирає, сохне, стигне та гниє.
