Ми втрачаємо мрію..
Ми втрачаємо мрію свою на шляху
зрозумівши її недосяжність.
Зрозумівши стежку доволі важку
та обставин життя невблаганність.
Ми втрачаємо мрію, назавжди бува
або кидаєм на далеке майбутнє.
На полицю найвищу, де тихо душа
розкладає пас'янси незбутні.
Хтось легко прийнявши та не озирнувшись
йде далі, без суму та болю.
А хтось не по волі мрії позбувшись
сваритиме зорі та долю.
Хтось візьметься за інше, не втрачаючи час,
наче знав і раніш що так буде.
Хтось у відчаї крикне до неба "Я пас,
я не можу про це навіть чути!".
Ми втрачаємо віру, що буде все так
як в думках у своїх розписали..
Звертаємо з шляху одразу, однак
чи ми шанс другий мрії давали?
Чи віддали всі сили для неї, чи йшли ми
до кінця з нею вперто та сміло?
Чи просто злякались думками своїми,
та звернули до легшої цілі?
Може наші страхи насправді є ниці,
та більш стати потрібно відважним?
Щоб не стали забитими вищі полиці,
щоб не стало усе недосяжним.
