Oleksander Dowbak
Стара звичка до відривних календарів
Зумовлена з причини дуже простої:
Бажанням нагадувати собі, скільки б не старів:
Життя не має форми нескінченного сувою,
Що плата через одноденний тариф
знімається гарантовано, без простою;
Черепахи часу долають лабіринти простору,
Розлякуючи зграї ворон на своєму шляху,
Прогризли тунель в стіні за постером
І втекли в ніч глуху
Ці шаблезубі панцерники-родстери…
Обрій схуд,
Не сповнюють бажання, а залишають глибокі вирви
По собі падаючі зірки.
І ми замислюємось: хто з блаженного небуття нас вирвав
І втілив у шляхетні безхатченки-сірки?
Нам видавалось, що життя було тихим і мирним,
А виявилось, що наскрізь пронизують дірки
Замість плекання мрій десь на вільнім просторі,
Ми втрапили своїм драккаром у крижаний затор,
В цім згаюємо дні, а не в бурхливому морі,
Останній патрон обачливо загнали в затвор.
Нам перепала зимівля серед пустки, де небеса прозорі,
Та земля не райський куток, не місце повних комор.
Буває, спомини набирають характеру параної,
І мури Трої
не витримують ворожої навали.
Я згадую побажання одне з оказії такої,
проголошене давно
І, мабуть, тоді ще не мною:
В пошуках омріяної волі
все по тих же розбовтаних коліях
Возом, ледве-ледве поволі,
Світ тягнеться за старими волами
Сіро-чорного кольору
Де-не-де світлі плями,
Кров відстоялась
і вже як вино –
Часу властивості як дивовижні,
так і мерзенні.
Він митник, і не уявний,
Що стягує цло,
**
На старість ми самі собі екзорцисти,
такі собі Черевомовці правди;
наші наміри (хтось не вірить, а мав би) -
праведні і чисті
як щойно з моря на пляжі нудисти,
Завчасна осінь,
а за нею запізніла весна…
який ще є спосіб
завдати нам болю? У снах
ми всі драконоборці,
лицарі без страху і дóкору,
З сексу і кави
почався ранок. А з ранку почалась зима.
Пізніше розбіглись по щоденним справам.
Сам, і Сама.
Пам’ятай: має перевагу перешкода справа,
Не ведись на обман!
Ми шила, що випали врешті з торбин,
А зовсім не плоди молодих породіль.
І, проминувши десятки вершин і долин,
В якусь з п’ятниць чи неділь
Натрапили на те, що досі перебувало в імлі.
Те, що й досі ще триває, а, може, вже й ні.
Обрані найманими матадорами
В пошуках мінотаврів та їх рогів коштовних
за накопичені зборами
людські кровні,
в лабіринтах, не за оборами,
Ми мандруємо темними коридорами.
