смаколики-остроги
В пошуках омріяної волі
все по тих же розбовтаних коліях
Возом, ледве-ледве поволі,
Світ тягнеться за старими волами
Сіро-чорного кольору
Де-не-де світлі плями,
Обсілих комашнею-зорями.
Неба уламок,
Притягнений якими тролями,
Стирчить над нами.
Вибоїни подекуди засипані шламом
Наших душ і тіл.
Вони ще обпікають і коляться…
Їхні життя ще ніяк не загояться,
Ніяк не відпускають свій земний наділ.
На цю літургію з парастасом з навколишніх сіл
Сходяться парафіяни. Кладуть хліб і цукор на стіл.
Моляться
Мов пережовують віск.
Обкурені тиміямом.
Розпачливо кивають, аж чути тріск,
Похнюпленими головами:
Немов бачать край ями
Коло своїх ніг!
Ой, так-так, осіннє золото завше в’яне
Як тане завше перший сніг!
Янголи поряд з возом,
Ніби п’яні,
заледве волочать ноги
З крильми-бесагами на плечах,
у черевиках ван-гога.
На довгім стрімкім узвозі
Вони заледве втримують цей потяг,
Розпачливо горланять: «На Бога!»
Ще згадуючи Гога і Магога
Недобрим слівцем.
Всі перестороги
Зіщулились у суцільний страх.
Ніби втрапили в сільце.
Копита, хвости і роги,
Попіл до попелу, до праху прах:
Завжди знайдеться який Юда чи Корах,
Аби збити нас з доброї дороги:
Ні чорної кішки не пожаліє, ні пустого відра!
Якби не наші обереги – не вирватись нам з облоги!
Не відмитись від ран!
Львів. Осінь. Щоденно волого -
Знову протікає над нами небесний гідрант.
Весілля, похорони, хрестини, сповіді, пологи –
За ким женеться мрія? Кого шукає спогад?
Плутанина прихильностей і відраз.
Терпіння не в чеканні, а йти оббивати пороги
І щось таки прояснити для себе в житті:
Наприклад, за мною затямте й собі,
Мої голубки і соколики:
Хто пропонує смаколики –
завше має точені остроги
На своїм взутті.
