Черепахи
Черепахи часу долають лабіринти простору,
Розлякуючи зграї ворон на своєму шляху,
Прогризли тунель в стіні за постером
І втекли в ніч глуху
Ці шаблезубі панцерники-родстери…
Обрій схуд,
погаслі зірки і зламані тостери
і тремтливий неспокій страху, -
це те, з чого складається всесвіт,
який вже минув.
Заселений монстрами,
що врешті живцем поїдають пустоту.
І ось ми на даху
З краями гострими.
Все за старими правилами і гостами:
Немічне тіло і бадьорий дух!
Не співпадають об’єм з площею
Здається, все спрощено.
А тобі скажуть, що ти ще й брехун
як раптом хвалитимеш минуле, яке рекомендованою поштою
повернулось з дратівливою відміткою як свербіж в паху:
«за наявною адресою адресат не проживає». Ніякими коштами
(гривня, євро, долар чи фунт)
Не змінити того, чому вже не час.
Не варто шукати втрачене та зчиняти бунт -
Минулому насправді давно не до нас,
Там ми тільки мітки посилань в каталогах і ґрунт
Для зерна,
Засіяного з теплих жмень.
В очікуванні воскресіння з дня на день
Ми триватимемо тисячоліття. В Карнак
Пертворяться Фіви,
Ось прокричить вдруге на світанку півень
І заплаче Скеля, і впаде без диху Хома Брут,
Молитви зміняться на співи,
Здаватиметься ніби замкнули всі катівні
Та ми будемо тут.
І зимою ми не втечемо на південь,
Наш світ - не тільки нагромадження споруд,
Наш світ – це скільки талантів вспів ти
Добути з золотоносних руд.
І зачаровує-вабить чиясь гра на сопілці
То зграйок мавок, то щурячих груд.
Хтось Вежу будує до неба у спілці,
А хтось самотужки втрамбовує редут…
Атланти-трипільці,
Що пасуть черепах в лабіринтах
(як ключі від останніх вкрадуть).
