Тарас Іщик
Життєві зміни ламають із хрустом хребти
і душі ламають через праве коліно,
так повільно, нікуди не спішучи,
із муками, криками, попиваючи Фраголіно.
А ми гнемось під них, бажаючи жити
Спустошена душа від дружніх втрат,
Стискає у грудях все, що було
Я живу тут, бо згинули там
Визволяючи наступне село.
На цвинтарях хрести полеглих їх
Сходить сонце над Петрос-горою,
осяює нам золоту далину,
ми в полоні віків із тобою
і для тебе лиш вічно живу.
Прокидаюсь і п'ю твою вроду,
Кровоточать із жовчю рани засохлі,
з рота піна іде, ноги потом намоклі,
на зіницях твоя лиш краса полуденна,
твоя незбагненна, твоя нездійсненна.
Крізь роки нас долі розвели повсюди,
Чекати щось, чогось, від когось -
Смертельний тиск кровоносних судин
Тікаючи від себе, шукаючи совість
Все одно залишиться у виграші один.
Немає відповіді на пусті питання,
Холодний спокій зігріває смуток,
і горло крижане не гріє чай,
коли по стінках ллється водограй
як слів холодних, й теплих жмуток.
Морозний подих не малює вже на вікнах
Бездонні очі твої, Україно,
немовби сам Господь в них заглядає,
в ріках швидких, лісах і нивах
у Божий день там спочиває.
Вся благодать в твоїх хатинах,
Неможливо чогось бажати жінці,
що світ обійняла руками,
якій захотілось на мить покарати
тих, хто постанув між нами.
Чому саме настрій керує нами
Вибач, що не вдалося сьогодні зустрітись,
вибач, що не скрипнув старими дверима,
вибач, що вчасно не зміг освіжитись
глибокими й спокусними очима.
Засинати без тебе - це мука
Ти підеш спати в ліжко
у нічній спідній блузі
хтось шептав тобі ніжно
ці слова, як у блюзі.
Ти не можеш заснути
За вами займали?
Будете за нами.
Весь світ у черзі,
Немов на дошці ферзі.
Як на папері пишеш свої вірші,
згадай на хвильку хоч про того,
хто втратив на війні не більше
ніж просто праву руку тіла свого.
Коли співаєш зранку пісню,
