Сонце над Карпатами
Сходить сонце над Петрос-горою,
осяює нам золоту далину,
ми в полоні віків із тобою
і для тебе лиш вічно живу.
Прокидаюсь і п'ю твою вроду,
і красу твого голосу п'ю,
лиш з тобою зустрів я свободу
і мудрість твою молоду.
Помахнеш ти рукою і створиш
колосся-жита із руїн,
не посохнеш ніколи, не встромиш
ножа гострого в серці моїм.
Ти духмяна і пахнеш травою,
освіжаючим, ніжним дощем,
ти ніколи не станеш німою,
ми до цього вже не доживем.
Ти надія моя і світлина,
на якій я завжди молодий,
ти кохання моє - Україна,
а я недостойний тебе та малий.
