Немає рації
Життєві зміни ламають із хрустом хребти
і душі ламають через праве коліно,
так повільно, нікуди не спішучи,
із муками, криками, попиваючи Фраголіно.
А ми гнемось під них, бажаючи жити
і хочемо трішки відчути тепла доторків,
натомість нутро розпочинає гнити,
не пропускаючи назовні проміння мороків.
Як тільки відчуваємо ніжну руку на щоці
і впиваємось ніжністю і ситістю емоцій,
нас розбиває довбнею і по ніжному лиці
стікає кров краплинами на вранішньому сонці.
Ми крокуємо у невідомість обставин
і розбираємось по ситуації,
але дочекатись життєвих поправин
нам не судилось, бо немає у цьому рації.
