Неоніла Володимирівна Гуменюк
І ніде немає снігу,
Лише сіє дощ холодний
Та стоять дерева мокрі.
Як повіє вітерець -
Капає за комірець.
А зима без парасолі,
Бавиться з ними, приємно лоскоче,
Буває і так, що доводить до сліз,
А потім в обіймах втішає до ночі:
-Люблю вас, струнких білокорих красунь,
Ате, що жартую, ви вже вибачайте.
Хоча вітерець і бешкетник й пустун,
І світанок розбудила,
Прокидатися ж пора,
Розправляти дужі крила.
Полетіти аж на луг,Де гніді пасуться коні,
Озирнутися навкруг,
Вимити в росі долоні.
Хвилею духмяною довкола
В повітрі аромат пливе чудовий.
Це нічна фіалка - матіола
Вечірньої пори відкрила знову
Свої бузкові ніжні оченята,
Ніби із кожним хоче привітатись:
І пам"ятаймо мить, коли любов цвіла
Трояндами, ромашками, тюльпанами,
В серці запалила іскорки тепла.
Життя таке коротке й швидкоплинне,
Літа біжать так стрімко, мов бистрая ріка.
То ж бережім, шануймо ми любі "половинки",
Не шеберхне ніде.Срібне місячне сяйво
Теж гойдається тихо.Тікає пітьма,
Темну постать свою по кутках десь ховає.
Під ногами сніжок на морозі скрипить
І старезні дуби всі стоять,мов сторожа,
Із м"якенької хвої у зимоньки ложе,
В ніч, як місяць в небі повний,
Мерехтять золотом зорі,
Сон утік далеко звідси.
Наче вдень, так видно всюди,
Стихло все, дрімає тиша,
Місяць на траві залишив
Заховай в міцних своїх обіймах
Від біди та горя і війни,
Щоби на душі було спокійно.
Хоч на мить забуду про сумне,
І нап"юсь із вуст твоїх медових
Ніжності нектару та любові,
Таку гарну і ніжну-ніжну,
Яка душу твою потішить,
Про кохання моє повіда.
Тобі усмішку подарую,
Заворожу тебе, зачарую,
Гляну в очі твої блакитні,
Змайстрували годівнички
Для маленької синички,
Для горобчиків хай буде
Й снігурів червоногрудих.
Хай і сойка прилітає,
Їсти всім тут вистачає:
Дивиться він так уважно навкруг,
Красень-синочок весни диво-квітень
Коня свого пастись пускає на луг.
Хоча там травичка ледь-ледь визирає,
Малесенька ще бліда зелень її
Матінку-землю помалу вкриває,
У день погожий весняний,
Берізоньки дві білокорі
Зелені стрічки заплели
У кучеряві коси довгі,
В горошок чорний сукні білі
Їм личать, бо такі чудові,
