Іван Андрусяк
текст як відмазка — живеш і листаєш
мнешся понуро з ноги до ноги
старість не радість
і радість не старість
все що зосталось
крила й борги
і не відріжу й не відворожу
в оправі озера неначе
в чужій державі риби й риби
з обвалу піняться гарячі
нічних істот підшкірні глиби
і тінь пророцтва випадкова
з ламкої водорості ніби
з якоїсь донімої мови
ніч як вікно на схід мокра і довга
плакати треба вміти сказав професор
я не збираюся з вами складати договір
я лише хочу щоб ви не чіпали весел
в блисках епохи вода ні вашим ні нашим
кожен безсмертний сьогодні нагадує прищ
я утікаю подалі від цих відображень
Назарові Кардашу
легко ніби помахом крила
намалюєш голову на таці
чи німфетку в еротичнім танці
доки не облущиться кора
зі старого явора край лона
край осиротілих шамотінь
доктор С багач і чудотворець
а надто власними силами
тяжке дитинство
власними силами
ґімназія власними силами
матура власними силами
вілла до неба
Мы рады б жить в согласье
и совете,
да обстоятельства не таковы
Бертольд Брехт
по інерції крик по інерції постріл з лука
хутірне зазимів’я перетяте полудою ґанку
і розпука як гроно як грижа як гра розпука
перед ранком життя опустошена перед ранком
де сідати навхрест в позолочений млин вечері
в ретушований простір обвислої горлом їжі
розривати потвору ковтаючи кожен череп
меж білих околів кастор і полукс
судяться за весну
мо повизбируєм їх по людськи
в одну труну
заради марії заради ясел
заради схованих в піраміді
повитікають з проколотих ясен
не зимою не синім виляском
сином виразки крони й кореня
перестрибнути або вирости
місце каменя місце комина
обриваючи тіні липові
саду голого мерзлі хрящики
від великого до великого
чого мені далі чекати жінки і вода
піски і дерева в руці череватого будди
і тихий коханець покірно іде по слідах
цитуючи коло за колом лукаві талмуди
і день вимиває розморені шпальти млина
гартоване мливо розсовує в білі тераси
і глина неначе дружина покірна й сумна
Панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами,
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.
Як мені хотілося, повірте,
на вітрах проворно пелехатих
і вдихати вас, немов повітря,
є місце де вода не приживається
гаряча цвіль не втримує слова
як чорний танець гордого китайця
його печаль по череву сплива
є місце твору — ген аж поза титрами
коли фуршетом зафіксують шок
поети повипалювали титули