Іван Андрусяк
доктор С багач і чудотворець
а надто власними силами
тяжке дитинство
власними силами
ґімназія власними силами
матура власними силами
вілла до неба
не зимою не синім виляском
сином виразки крони й кореня
перестрибнути або вирости
місце каменя місце комина
обриваючи тіні липові
саду голого мерзлі хрящики
від великого до великого
1.
ошалілий комівояжер
на блідій долоні короваю
вибирає з двох великих жертв
ту котра пелюстки обриває
лементом зачаєним — ад’ю! —
продихаєш від снігу
маленьке чорне око
уздриш
на солоному троні
сидить брова
а під оком
осінь вечір пора вмирати
голос кришиться на вітру
сон раптовий як алігатор
підкрадається угору
теплий місяць до ока липне
над повіками нависа
відчувати жага велика
червоніти їдка краса
Оксані
Жовтий вечір. Оранжеві свічі.
Кварта вицвілого вина.
Ти вина моя перша і вічна.
Ти єдина моя вина.
синієш синім плачеш босим
дітей годуєш волохатих
допоки братися за розум
на припічку чужої хати
миром казали — так і нині
опока сиплеться із глини
і не чекаючи пришестя
wild (at our first) beasts uttered human words…
звірям (першого разу) ми людську мову принесли
— другого разу каміння співало як птиці чудесні —
але зоряна пустка настала таке наше третє пришестя
*
нас зостанеться двоє
і життя золоте
і настояна хвоя
наші сни обплете
за дощами і димом
як безодня тонка
разом з нами ітиме
if in begining twilight…
якщо тобі прийде на присмерку зими
(так як приходить сніг серед німого світу)
хтось супокійний дух хтось привид неземний
у самоту немов у велич оповитий —
здається ми перестаємо слухати
такою безневинною печаль
скрадається вкороченими звуками
в яких живого імені не жаль
код бездоріжжя: ребра і вино
триматися як поручень на кризі
за те що доручити не дано
середньовічних полювань
картате знамено
вже протрубив у ріг іван
готуйся звірино
а ти вполюй мене чи ні
я буду зайцем тут
у глечику в галичині