Іван Андрусяк
рис твоїх до шкла не завернути
це відбиток а життя тонке
у скутарі крику гони скель
чути а не видко — і не чути
міниться парує (шелест шкла)
трав’яніє тихий подих шкіри
я збирався жити кличу звіра
поволі — так дозволено було —
земля й вода мінялися місцями
і ти не знав оракули чи грами
тобі прогнозували западло
верстав як тать історію судин
мажорних крил розтрощене суцвіття
немовби залишаючись один
Мы рады б жить в согласье
и совете,
да обстоятельства не таковы
Бертольд Брехт
Ми цілу ніч садили сад,
який не розцвіте.
Тарас Девдюк
один
не повертайся в жовтий ліс
не повертайся
по розпорошених слідах
неандертальця
поміж рухомих ефемер
не загубися
чигає місяць з-за куща
0.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
самотній шансоньє порипує в шамоту
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
і бездоганний джез набухне на вівтар
і з випарів лайна до бога як до поту
дівчина знає м`ясо зійшло з води
холод зайнявся за нами і вкрився бризом
холод як пава кигиче устань і йди
але щоночі зринає патруль над безом
мислимо вийти разом з кожного викупу
мислимо пити воду якої нема
хай забере мене з ночі ця біла вивірка
звитяжці станули живими
а сіль зійшла і все зійшло
і не вміщалося жало
щоб виправдовувати ними
оселя ближче до тепла
до грижі в мозку (до презумпції)
попід деревами просунутись
прощання смислу — вирок і пророцтво
словам не доторкнутися до слів
допоки губи вимочивши оцтом
не заговориш: істина — в землі
її прозорих крил тонка рослина
ще проростає зрошена в собі
а ти живеш допоки біль нахлине
тихий працівник
необхідний місту як чисте повітря
витривалий і терпеливий
сумлінний і обов’язковий
скромний
наполегливий
чесний
правдивий герой
довірившись тонкому спирту слів
живеш як риба стоптуючи пальці
де кратери звикають до землі
як пастухи до різьбленої палиці
як тільки відрізнивши день до дня
кусаєш губи нібито збулася
збитошних голосів ламка стерня
now does our world descend…
котиться в нікуди
нині жорстокий світ
(друзі як вороги;
мов перевівся рід)
от і уся судьба
плакати на гробах