Іван Андрусяк
запусто не дістанеш нічого путнього
захід сонця запусто
значить захід туфта
але щоби обригати кльозет класної ресторації
треба заплатити за горілку
ergo
вода і дощ — істоти невмолимі
жива їх сіль і мова їхня рання
потрапили такими молодими
оскомами на наші поїдання
заходьте в дім а в домі ні краплини
заходьте в сад надокучати осам
заходьте в дно насипано людини
доктор С багач і чудотворець
а надто власними силами
тяжке дитинство
власними силами
ґімназія власними силами
матура власними силами
вілла до неба
1.
набридло дертися в пресвітери
бо на пораненій горі
виписують дражливі літери
архістратиги комарі
а інші версії заказані
текст як відмазка — живеш і листаєш
мнешся понуро з ноги до ноги
старість не радість
і радість не старість
все що зосталось
крила й борги
і не відріжу й не відворожу
Василеві Герасим’юку
якщо ніхто якщо нікого
якщо нікому доведеш
що вороги пливуть до бога
як поцілунки на манеж
за краплею крапля сповзає під лід
обвиті губами цибаті штативи
ми гордо вивчаєм цей жадібний світ
як випите з ночі розморене чтиво
нам пити повільно ми випари п`єм
сльоза упиря перестрибне колону
поет не прощає прострації трону
роби лиш так щоб не було дитини
це неіснуюче немовля
як більмо в оці нашої любові
купуємо йому пелюшки
в аптеках і тютюнових крамницях
разом з поштівками із зображенням гір і озер
дбаємо про нього більше
Прийшли до круга. Стали зусібіч.
І голови накрили прапорами.
І хтось завів нестямно довгу річ
про конуси і паралелограми.
А ми поволі падали в траву,
підклавши сон під голови патлаті.
І так виразно, ніби наяву,
істинно кажу тобі — зима
так і час переступає тричі
і нікого вічного нема
нині понад нами чоловіче
все воно з-під немочі росло
і кришились хмари на дорогу
мислити — останнє ремесло
ти деревам шептав
що вони не такі як вони
слово ганив за те
що життя суєтою ославило
на погнутому тлі
кучерявої гущавини
бачив знуджену тінь
недобитого каменем авеля
Не возводять ні мости, ні вежі
псальмопівчі. Як тобі меж ними?
Доторкає до волосся вечір
язиком вологим і незримим.
Дівчинко, це прорізи цвітуть.
З меду квітка витече в долоню.
Для Рахилі кожна ніч холоне
