Steev Kurts
Був час , я дихав лиш тобою ,
знай в кожного свої гріхи ,
а я грішив безхмежною любовю ,
і так - я відповівм за них .
Я не злякаюсь пекла на землі ,
Пірям сніжило в осінніх садах ,
Що згубили в лету сизі гуси
В ці вічні тумани не прийде зима
Згниють на вітках спілі груші
Пірям сніжило в осінніх садах,
Дух неспокійний на ніч пє вино .
під касами закритими вокзалів .
А світлом флоресцентих ламп
його поваблять нові траси .
І докінчивши вкотре той бокал ,
Ви мене зневажити як завше ,
Не давши погляду в пустім метро
Ми з Вами – стали незнайомі
А Вам так ніби й все одно .
Так ніби час прожитий разом
Для вас ,мов сон забутий, відійшло
Пустіть її - вона спішить:
на зустріч , що давно минула .
Століття тому , чи лиш рік
вона , безсовісно – забула
Можливо… або ж не прийшла
Життя калейдоскоп – і все це люди-люди
Дволикі , многоликі , паяци
А блазнів скільки ми стрічали й скільки будем,
а як же часто блазнювали ми ?
Багато раз , множинно посміхалися
За друзів зараз не вмирають ,
за друзів зараз не живуть ,
як вид вони здається вимирають ,
як вид нащадків не дають ...
"Гляди .Ведуть..." - лунає в спину
і " Не дивись" - повчають матері ,
то єретик , йде на свою кончину
під церковних дзвонів піснеспів .
Сутулий.Сивий. Без зубів ,
Я так жалів, що Вам дивився в очі
я проклинав Ваш розум непростий
чому ж Ви бувши другом моїм
простити серця голос не змогли .
Мого - до Вас , в безмовному воланні
мовчанні трепетнім , лякливого гінця
Дайте нам віри іти за богами,
Дайте нам сили бороти ворогів,
Дайте надію , щоб зцілювати рани
І дайте вина , бо ми ще живі
Ми хочем напитись , до розуму втрати ,
Не прощайся осінню зі мною ,
в переддень зимових холодів.
Дай ще погріюсь я тобою :
студена кров в венах моїх.
Дозволь тебе в обіймах мати
з них пив холодний чай із м’яти
я не любив тебе , а ти …
тобі вже нічого втрачати .
знайшла мене ти без мети
у пивні барі , по обіду