Steev Kurts
Сідай мій друже , от тобі стілець
Ні – не цей , отой що ближче краю
Вдалий вибрав,знаєш , ти момент
Бо нині в ніч я вирушаю .
Мене позвали пси дороги
Життя калейдоскоп – і все це люди-люди
Дволикі , многоликі , паяци
А блазнів скільки ми стрічали й скільки будем,
а як же часто блазнювали ми ?
Багато раз , множинно посміхалися
Я б все віддав , щоб Вас не знати
і не кохати відчаєм моїм,
у осені Ваш адрес не питати
і не стрічати нові кораблі .
Я б все віддав ,щоби змінитися
утримати неспинний час
з них пив холодний чай із м’яти
я не любив тебе , а ти …
тобі вже нічого втрачати .
знайшла мене ти без мети
у пивні барі , по обіду
Говорять гори тишиною ,
мовчанням нашим дахають вітри
і на д проваллям , з бистрою водою
тремтять , в минуле , зведені мости .
Ми люди істини прості
Ми голуби зруйнованого Риму
Вже вийшли з бухти кораблі
І з ними разом ми , пливемо до загину.
Згорів жертовник і в вогні
Був час , я дихав лиш тобою ,
знай в кожного свої гріхи ,
а я грішив безхмежною любовю ,
і так - я відповівм за них .
Я не злякаюсь пекла на землі ,
Дух неспокійний на ніч пє вино .
під касами закритими вокзалів .
А світлом флоресцентих ламп
його поваблять нові траси .
І докінчивши вкотре той бокал ,
Не прощайся осінню зі мною ,
в переддень зимових холодів.
Дай ще погріюсь я тобою :
студена кров в венах моїх.
Дозволь тебе в обіймах мати
Я відпустив, бо більш тримати
В обіймах своїх Вас не міг
І Ви без сліз , гордливо промовчавши
З собою наш забрали гріх
Увись до зір , злетівши птахом
Листа тобі ,так знай, я не напишу
Моя образа з часом не пройшла
Живи як знаєш, сильна жінко,
Живи – бо я не знаю як .
В фортпості двоє проти всіх
Ми догорали згарищeм кісток
Твоїм вогнeм, Твоя Гомора.
Від нас сьогодні відвeрнувся Бог,
Однак ми пeрші цe зробили вчора.