Вигнанка ( Сандро Боттічеллі)
Брудна на фоні грязних стін
в пилу злилася з своїм горем .
Ще тому мить цей дім звала своїм,
а тепер – не має в неї дому .
Лице в сльозах, ховає у долонях
не ма кінця її плачу :
вороні коси без покрову
хустина ? … посеред шляху .
Одежа біла пожовтіла,
розбиті ніжні руки в кров,
хто зна чим так вона згрішила
що відібрали в неї кров ?
Отвіт нікому не подати
стіна глуха її тривог:
холодний мур і голі п’яти
високе з гратами вікно .
І їй живій – життя не стало
звалася ким – її не ма .
Холодна ніч , не ма де спати
голодна , зрадою сита .
