N.N.(Із Бродського, на память вірній подрузі В.Г )
У прірву мою падав не стілець:
у мою прірву полетіли замки.
І я кричав у неї …я молив
лиш як безодня у безодню стане.
У темряву , у час * , в богів
на межі розпачу й безумства ради
палив листи , і ними грів
снігів пустелю за полярним краєм
І я волав , до хрипоти ,до сказу
та свій мій падав , без вагань на дно
і небо всіяне зірками
таким далеким - зроду не було.
І що листи ? - Листи вже догоріли
в руках оголених лишень пальто
лишилося … жбурнув я слідом
у нім себе , до замків й тарілок .
