Виктор Харламов
Чай подавать и чистить обувь
Дандре, желала вся в любви...
Ты, так любить балет попробуй,
Забыв все прелести Земли...
Дочь прачки и банкира - Лебедь!
Очима я люблю, а може й ні,
Не знаю... Тільки серцем та душею
Тебе обожнюю... Секрет в борні -
Все від любові, прагне жити - з нею...
Як чую голос твій, не треба слів,
Межівщини пшеничні лани,
Горизонтів сягають усіх,
Де від прадідів кращі сини
Важко й нині працюють! Хто зміг,
На своїй серцем щирій землі,
Моя любов, їй присягаю я,
Не вірю їй, бо знаю що безкарна:
Молодиком наївним бути з дня
Прийдешнього, вимога завжди марна.
Беру пихату, хитру мову слів
Є сила слова, ти її пізнай...
Бесплідні вірші біль не переможуть.
Тиран, що з кров"ю розтинає рай,
Не вабить щастя, навіть в днину гожу.
Подїї, від руки божка хули,
Наймолодша моя, з не юначих небес,
Ти й сьогодні вражаєш красою ланів,
Хлібодарів душею, перлина чудес,
Хоч знайома тобі й полоса... з полинів.
Ти, у серці моєму навічно, душі...
Смешное солнце, горицветом, Сгорает в нас с весенних дней... "Любви Цветаевой, не смей, Забыть!.." - нам шепчет диво это. Воспоминаний искры; гасну.? Нет, невозможно позабыть Прекрасного горенья прыть; Даётся жизнь... - не понапрасну. Красиво, быстро, Бог., сгораем Последней искрой., на лету.., Бузумие ль чтит простоту, Что между адом дней и раем.
Вертит Богом Земля, странно., — Бог не заметил,
Что хранится так сяк сути тайна столетий;
Всем такие просчёты видны (?), знают дети:
Третий месяц весны, месяц осени… — третий
Ах, сколько роз, ромашек, незабудок
Цветочный мир подобен божествам,
Бог, сколько роз, ромашек, незабудок;
Есть гибискус, азалии.., рассудок..,
Любви их.., избранных, знакомых вам...
Молиться Богу неустанно учат,
Ведут к вершинам власти тех, кто глуп...
Войны кровавая бессмысленная туча,
Над Родиной моей, где враг не скуп.
Мне довелось пройти к зениту славы,
Не тебе палко я любив, люблю..,
Краси твоєї зайві обіцянки;
Люблю в тобі минуле я панянки ...
Цвіт, молодість загублену мою .
Дивлюся я на тебе в чарах сну,
