Виктор Харламов
Засуджують? Нехай.., не гарно це;
Прекрасне завжди є мішенню часу.
Підозрюю, душевних ран лице
У погані., анфас - лють, хижість. Ласу,
Нагадує біду.., діла сліпі,
Все що було колись в коханні, що було,
Любові пам'ять зберегла що знане…
Те потаємне, що в душі не в'яне,
Бо пам'ять — дзеркало, — мрій з діамантів скло.
Чай подавать и чистить обувь
Дандре, желала вся в любви...
Ты, так любить балет попробуй,
Забыв все прелести Земли...
Дочь прачки и банкира - Лебедь!
Не тебе палко я любив, люблю..,
Краси твоєї зайві обіцянки;
Люблю в тобі минуле я панянки ...
Цвіт, молодість загублену мою .
Дивлюся я на тебе в чарах сну,
Марнотратство живе у красі,
Так, на позики здатне, як ти.
Світ щедрот зневажають усі
Скнари. Кращої прагнем мети.
В копійчані дрібниці лихвар,
Двоюродными можем быть с тобой,
Хотя в любви своей - неразделимы.
Грехи, подаренные нам судьбой,
У каждого свои. Сердца - любимы.
Двум чувствам притяжение дано:
Писати, епітафії тобі, -
Мені. Земля і небо приймуть - кращі.
Надгробків наших вітряність в журбі,
У забутті, чекає лихо з пащі.
Безсмертя всім дають: Бог, сором все ж...
Не огорчайся тем, что сделал, ты;
У роз шипы есть, у ручья - песчинки;
Луна и солнце в облаках мечты,
Зло - червь в бутоне, всё же... не поминки.
Все люди ошибаются, живут.
Взяв квиток до станції
Перша любов...
Несподівано взяв, від мрій,
Жартома...
Ненароком.
Самоти не бажаючи кров.
Карминно-красные черешни, вишни,
От губ, в любви, к жемчужной розе льнут...
И каждый третий, в этой страсти, - лишний,
Все тайны сущие от счастья пут.
Сок пламенный, от аромата пьяный,
Чи є любов у тебе, чи нема,
Ти не соромишся... Завжди, раптово,
Лжа зачаровує, в безмежність тла
Своє промовисте вкладає слово.
До пекла кличе сірих та сліпих,
Знаю: "... сердцу, ведь, не прикажешь.",
- Говорят так и здесь и там;
Я тебя не узнаю дажешь,
Не приникну к твоим устам.
Ненавидеть, любить и только.?