Живемо під собою не чуючи люд
/з Осипа МАндельштама/
Живемо, під собою не чуючи люд,
Мовиш що... - десять кроків, й не чути, з усюд.
Десять слів для базіки промовця,
Вже згадають кремлівського горця.
Його пальці, як черви, жирніше свині,
А слова наче гирі пудові, в борні,
Таракана сміються вусища,
Його пика Кремля зірок вища.
А навколо набрід тонкошиїх юдей,
Грає вчинками, майже всіх напівлюдей.
Хто свистить, а хто скиглить, - що має...
Він один лиш бабачить, тицяє,
Як підкову, кує за указом указ:
Кому в пах, кому в лоб, кому в око, хоч раз...
Що не страта у нього... - малина,
Влада кращого скрізь... - осетина.
Листопад 1933
