Виктор Харламов
В созревшей страсти юности Платона,
Есть колдовство., природное, в телах;
Жизнь расцветёт однажды., монотонна.,
Она позволит в грёзам падать в «Ах!»
Мы наивны и спесивы,
Не украсим и не спросим:
Где раскрашенные сливы,
Кто раздел случайно осень...
Яблоки упали с веток
Я жив, лихі часи долав
Такі дні знав, пекельні дати!
Хлопчиною мене до лав
Війна благала, - у солдати,
У патріота вищий чин
На захист Батьківщини стати.
Моїм віршам, написаним так рано,
Що я — поет, не знав я залюбки...
Словам, як бризкам почуттів фонтана,
Де іскри від зірок, з комет шибки...
Млість, шал... - маленькі геть, чорти, барвисті,
Поруч куль, ракет, - біль, кров...
- Вишні червоніють нишком...
Смертю злякана любов
Воїнів, минає тишком...
Скільки фарби від скорбот,
Зима бесплодная; к чему такая,
Никто не спросит, даже не проси;
Всегда голодная, лишь на Руси,
Природы чадо, входит в дом страдая.
Война, она покажет козни,
Иконой в профиле окна,
Она банд продолженье розни,
Убийца, каждого, она...
Ночь, день висит на волоске
Не мудрено в Москве родиться,
Но Пушкиным !? Какая честь!
Ведь до сих пор его прочесть
Не могут! К слогу устремиться,
Всем, с возрастом не мудрено,
Над сплячим містом місяць панує,
Гранітний берег.., шепоче хвиля.
Світанок спить, за зірками всує
Горить ще світло, мов час дозвілля.
Наснилась Ти, ж бо я чекав роками,
Под 250 -т… лет, для тебя немного;
Поёт, струится Половица под тобой…
И только годы для меня всё ж строго,
Отмеряли секунды лет с крутой игрой…
Тобой прошли года, летели стаи птичьи,
Образи всі на користь лиш мені -
Твої образи... Горя ще зазнаю,
Хоч тяжкістю гріхів гне до землі,
Шкода, бо нерви не сталеві маю.
Ти теж страждаєш, бо в мені живеш,
Вже третій місяць сурми чуєм,
Зе-клоуна вистави бачим:
"Пілот" марнує Право всує,
До катастрофи йде ледачим.
Ні обіцянок, ні пробачень
