Олена Красьоха
Я вишию собі рушник на Щастя і на Долю,
Я тут ще вишию про незалежність й волю.
Вживлю у нього всі яскраві кольори,
Бо темні у мене в житті уже були.
Я вишию садки, які цвітуть весною,
Якби Ти знав, як я себе картаю,
За те, що й досі я Тебе кохаю.
Але який не малювала б я куточок раю,
Що Ти не мій, не мій – про це я добре знаю.
А що робити? Як Тебе забути?
Жінка – це квітка в різнобарвних кольорах,
Жінка – це радість і сонце, що купається в її очах,
Жінка – це оберіг для чоловіка і дітей,
Жінка – це неповторної краси музей.
Жінка – це весна бурхлива, що виходить з берегів,
Ти не тікай від мене, як від мисливця звір,
Я віддала тебе вже їй - повір.
Допалюю любові я мости,
Як щось не так, прошу тебе: прости!
Погода дощова у ці осінні дні.
Летітиму крізь хмари я і непогоду,
Нестиму сонце для тебе, не маючи від тебе згоду.
Бо кожна квітка до проміння розкриває пелюстки,
І я проб’ю оту броню, що виставив переді мною ти.
Швидкої відповіді я від тебе не чекатиму,
Життя біжить й міняє чорну вже на білу смугу,
Але залишає вічно молодою лише мою подругу.
Так ніжно, трепетно і таємниче я говорю вам про любов,
То ж хай горить вона яскравим полум'ям у моїм серці знов і знов.
***
Ти опустив завісу і я відірвана вже від людей стою.
Ще п'єса не закінчена, та я уже зіграла роль свою.
Мені сказав Ти, що потрібен тут талант,
Я не затверджена на роль – мене взяли на пробний лиш варіант.
Я грала щиро й полюбила п'єси зміст,
На чистім, білім, на зимовім полотні,
Розсиплю квіти радості, які живуть в мені.
Щоб кожен з вас відчув любові свято,
Де кольорів весни і літа й осені багато.
І лиш зустрівшись на гостині у зими,
Пишу листи та їх не відсилаю,
Пишу у них як сильно я Тебе кохаю.
Кохаю доброго, поганого — такого різного,
Кохаю я Тебе чужого, але такого рідного.
Це миті болю, кайфу і тривоги,
Дощ на віконнім склі намалював мою печаль,
А сонце блиснуло і появилась радість.
Сьогодні ти подарував мені щасливий день,
Що аж в очах у ночі залишилась заздрість.
Я причеплюся до зірки і піднімуся у небо,
Щоб бути ближче до Мами й подалі від тебе.
Лиш Мама пригорне і зрозуміє –
Як тяжко дитина Любов'ю боліє.
Сплете вона з зірок ніжний віночок,
Ти пахнеш мужністю і силою й добром,
Ти пахнеш радістю і світлом і теплом.
Ти пахнеш мамою і пахнеш татом,
Ти пахнеш буднями і пахнеш святом.
Ти пахнеш правдою, що щира до кінця,