Олена Красьоха
Так як проміння сонця падає з висот додолу,
З усіх доріг завжди ми повертаємось додому.
Там, де цвітуть і мальви і ромашки й маки,
Там, де живуть нам найрідніші люди − батько й мати.
І лише тут Ти можеш бути сам собою,
І збудуться, і стануться дива!
І в світі все обернеться на краще -
І зробиться легким усе найважче,
І найтепліші знайдуться слова.
Микола Карпенко
Недільна музика змішалася з дощем,
А душу лоскотав глибокий щем.
Згадалася домівка у селі і босоногі діти,
І рідні мама й тато, і дворик наш і квіти.
Й машини, що ганяли воду в калюжах,
Впала з неба крихта дива, -
Й Горобчиха вже щаслива.
Дні і ночі все не спить,
Щось під носик цвіріньчить.
Справа в тім, що у дворі,
Я море, а Ти лише мій Дельфін,
І лиш мені дарує свої трюки Він.
Ти загадковий, неповторний, бо Ти лиш мій і Він.
Тебе чекала все життя, як зорепад,
На шальках терезів - любов і щастя.
Цікаво - їх вагу для мене визначити вдасться?
Я думаю, що ні - тому, що я не Бог.
Тому залишу я в душевній скринці їх обох.
***
Ти зажадав, щоби усе так як колись було.
Тоді чому ж тебе до мене так тягло?
Чому не втримався й зробив цей звабний крок?
Чи, може, ти хотів заглянути у таїну жінок?
Все сталося – ти пережив і зрозумів,
У кожного у нас від Бога є свій дар,
Він навіть осені і фарби й пензля дав.
Її картини хоч на виставку неси,
В них світ незайманої й незбагненної краси.
Від них Ти потрапляєш у тенета раю,
Чомусь пригадалось дитинство мені,
І те, як татусь нас возив на коні.
Сяяли світлом малі оченята
До нашого, в світі найкращого, тата.
Він вчив, як коневі розчісувать гриву,
Будь чистим душею і вмитим росою ранком,
Будь теплим, сонячним, лагідним днем,
Будь тихим, затишним і прекрасним надвечір'ям,
А я для тебе буду зоряною ніччю зі спокійним і солодким сном.
Підкралась ніч і мами одягають діткам вже піжами,
Лиш я не сплю - так хочеться заглянути ув очі мами.
Хоч знаю - вона щаслива з Богом і з янголятками на небесах,
Й прийти до мене може лиш в солодких снах.
Багато раз рахую я від одиниці і до десяти,
Це доля, а не наші забаганки,
Це доля, з ким нам зустрічати ранки,
Ще більша доля – з ким прожити дні,
Недоля – це коли існуємо одні.