Олена Красьоха
Матусю, Матінко моя!
Ви найгарніша квітка в світі!
Опали в осінь Ваші пелюстки,
Й сирітками залишилися діти.
Тонкі стебельця наші й нейстійкі,
Ти – поцілунок літніх, сонячних і теплих днів,
Це Ти мене у легке плаття радості одів.
В мені тепер яскравими вогнями свято сяє,
Ти – океан безмежний, що хвилями любові ніжно огортає.
Ти – дощ живильний і вітру свіжа прохолода,
Для вас це казкою і дивом здасться,
Та на життя стежині я зустріла Щастя.
Ви запитаєте: " Яке ж воно?"
Я відповім, що тихе, ніжне і п'янке, немов вино.
Воно прекрасне - як в польоті птах,
Жінка – це квітка в різнобарвних кольорах,
Жінка – це радість і сонце, що купається в її очах,
Жінка – це оберіг для чоловіка і дітей,
Жінка – це неповторної краси музей.
Жінка – це весна бурхлива, що виходить з берегів,
І збудуться, і стануться дива!
І в світі все обернеться на краще -
І зробиться легким усе найважче,
І найтепліші знайдуться слова.
Микола Карпенко
Я Богу дякую за благодатний дощ любові,
За почуття джерельні, свіжі й нові.
За ту оранжерею, що зацвіла в душі,
І за оазис щастя, подарований мені.
Він загорнув мене у найдорожчу в світі шаль,
Сім'я у мого мами й тата –
Весела, щира й на добро багата.
І я радію за сім'ю Красьох,
Де вісім народилось діточок.
Тісними нитками життя сплелись у вісім граней-
Згоріло все і вороття вже до минулого немає,
Лиш вітер попіл від любові й щастя роздуває.
Адже весна і новий проросте вже пагінець.
Я знаю – це лише початок щастя, а не його кінець.
Втрачати тяжко те, що гріло й піднімало до висот,
Я водоспад, що стрімко падає із висоти,
І кожній часточці мене присутній ти.
Я водоспад, що кольорами райдуги на сонці виграє,
Щаслива я, бо ти у мене є.
Хотіла вже давно звернутися до Вас, матусю й тату,
Та на стежках життя було ще бур’яну багато.
І поки я його проріджувала і полола,
Все не доходила до Вас, як і до інших ще довкола.
Я щаслива, що була дуже щаслива саме з Тобою!❤
Я дякую Тобі за сонце, світло і тепло,
Що після зустрічі так глибоко у душу залягло.
За вогники, з якими радісно горів і мій вогонь,
За запах тіла й за тепло долонь.
Якби Ти знав, як я себе картаю,
За те, що й досі я Тебе кохаю.
Але який не малювала б я куточок раю,
Що Ти не мій, не мій – про це я добре знаю.
А що робити? Як Тебе забути?