Олена Красьоха
Самотність має певні переваги,
Ти забуваєш раптом за розваги,
І поринаєш в пелену спокою...
А у думках – змінити щось?
У відповідь – залишитись такою.
Солодкі миті
Ти стукаєш краплинками дощу в моє вікно,
Яке зачинене в моїй душі для Тебе вже давно.
Якби Ти знав – як я люблю цю музику дощу,
Я кожен день до неї нові ноти ще пишу.
Чомусь пригадалось дитинство мені,
І те, як татусь нас возив на коні.
Сяяли світлом малі оченята
До нашого, в світі найкращого, тата.
Він вчив, як коневі розчісувать гриву,
Ти зажадав, щоби усе так як колись було.
Тоді чому ж тебе до мене так тягло?
Чому не втримався й зробив цей звабний крок?
Чи, може, ти хотів заглянути у таїну жінок?
Все сталося – ти пережив і зрозумів,
Я водоспад, що стрімко падає із висоти,
І кожній часточці мене присутній ти.
Я водоспад, що кольорами райдуги на сонці виграє,
Щаслива я, бо ти у мене є.
По саду бродить осінь, на порозі зима,
В мене згасло кохання, та і щастя нема,
Мене гріє сьогодні, мамо, ваше тепло,
Яке в стінах будинку із дитинства жило.
Я сумую, матусю, я згубилась без вас.
У Твоїх обіймах я пянію без вина,
Та похмілля цього вже давно нема.
Замела зима Твої сліди,
Не дійду без Тебе до джерельної води.
То ж ховаю від усіх ці почуття,
А що Оленка, а їй хіба щось треба?
Світило б сонце і безхмарне було б небо.
Щоб не було війни, й не гинули солдати,
Щоб мир був в Україні, й не плакала, щоб мати.
Коли змішати воєдино зиму, весну, літо й осінь,
Одержимо салат якого друзі ми не їли досі.
А потім якщо скропимо його сльозами,
Дістанемо і назву ми - "Життя без мами ".
***
Хоч скільки б літечко не дарувало нам тепла,
Та без дощу любові, в'яне навіть і трава.
І той, хто під дощем цим не бродив,
То він - лиш існував, але не жив.
Тому бажаю кожному – потрапити, в любові океан,
Я смакувала нею та не наїлась досхочу,
На світло це я як метеликом лечу.
Коли в мені любов, міняюсь я,
То райдуга, то дощ, то пісня солов´я.
Коли Ти є, нічого вже мені не треба,
Розірвалося моє намисто радості,
А чи з віком, а чи від людської заздрості.
Цей дарунок дуже я оберігала,
Найцінніше у житті що мала.
А весною в дім прийшла біда,
