vasylenko .ko
Він нулем був в мистецтві обману,
Щедро вмазавши кетчупом рани,
Досягнувши своєї мети,
Тиче пальцем на мене: "Це ти! "
"Всі каліцтва в твоїй провині!
Холодну шкіру античних статуй,
Молочний мармур спинись шукати...
Її обійми, вуста і руки
Зумів згадати - спішиш забути…
Їй вже не страшно у власнім плуті,
А в тебе добре виходить бути
Якими бувають світанки
В твоїй малолюдній квартирі?
Тобі мої навіть не снились-
Обломки, обрубки, останки
Безмовного страху і сили.
І в світлі екрану далекім
Каблуком вминаю грязь
Глубже-глубже в землю.
Я совсем не напилась,
Пьянства не приемлю.
В легком тоненьком пальто
Я в перманентном ахуе
С жизни моей случайностей,
Ведь со скилами валенка,
Не суетясь, не впахуя,
Я несказанно счастлива
Больше иметь,чем стоило.
Блюз більше, ніж здається,
Це не просте мистецтво.
Він- такти мого серця
І зрілі ритми сексу.
Він в ґратці скалки льоду,
Я спать не буду лучше, хоть убей!
Но ты мою бессонницу украсишь
Приятным изобилием идей
И всем своим возвышенным "иначе".
Твой мир во мне обидою блистал,
Мне как-то горько, горько, но приятно,
Скрип петель немой и сносный.
Сейчас ведь довольно поздно,
Чего ты пристал, приятель?
Оставь его. Позже. Хватит.
Нейрон якраз помер.
Його не буде вдома.
Нещасного в наш час
Зморила перевтома.
Помер, як його брат,
"Ми пишемо в стіл, панство.
Верлібри- не вірші"- сказала вчорашня я.
"Не бійся, їх все одно не читають" -
Відповім собі завтра і так щодня.
Ті люди, що палять з кухонних вікон,
Про що вони думають?
Ти не стій під моїми дверима,
Мене вдома сьогодні нема.
Я давно їх уже зачинила
І ключами жбурнула з вікна.
Ні,не треба смітити листами,
Визнай мене нарешті,
Визнай в мені людину.
Визнай, що я сердешна,
Міфами досі жила.
Знаєш, так було краще,
