Явка з повинною
Нейрон якраз помер.
Його не буде вдома.
Нещасного в наш час
Зморила перевтома.
Помер, як його брат,
Так, кажуть, вмерла й мати,
Він був з тих неборят,
Що краще не втрачати.
І знаєте, я каюсь,
Не можу вже терпіти!
Як він помер, зізнаюсь,
Вмирають його діти.
Тепер скажу про себе,
Бо були з ним знайомі.
Не бачу втім потреби,
Та бачить її совість.
Не визнаю я каву,
Бо люта чефіристка,
Мені за звичну справу
Не бачить в чашці днище.
Художник я не дуже,
Така ж і поетеса.
Разочок хоч відкушу,
Як з'їсти не вдається.
Єдине, що міцнішим
Буває за мій чай-
Обійми. Й дещо інше…
Моя лексична брань!
Я прокидаюсь вранці,
А він іще хропить,
Один із тих засранців-
Хронічний Недосип!
Він твій без реєстрацій,
Дзвінків і СМС,
Чума сучасних націй-
Стійкий стабільний Стрес!
Це явка і повинна,
Моє злочинне місто.
Шкода, що я не сильна,
Шкода, що я чиста.
