Павло Мовчан: Все стихи поэта

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹

…

2 3 4 5 6 7 8 9 10

…

› »

Полювання

Дні втрат і віднаходин,

дні сонячних думок,

де сміх, як бризки глоду

серед пустих гілок.

Та й голова на скрузі

болить від денноти;

мисливський зір в натузі

не годен осягти

Павло Мовчан

“Стукають краплини золоті в шибки”

Стукають краплини золоті в шибки,

лопотять двокрило вікна на боки.

У струмочку тихо блискавка цвіте,

листячко ж у неї, видно, золоте.

Миттю обшугалось, знову зацвіло,

підпалило хмарі молоде крило.

Впала тая хмарочка в річку голубу, —

чаєчка-нечаєчка, утопи журбу.

114

Павло Мовчан

“В утечищі скорбот зимових”

В утечищі скорбот зимових,

тонким прошившись ручаєм,

спостерігаю, як з намови

слухняний корінь воду п’є,

хоч тліє в стовбурі сухому

іскрина, скрита палієм.

Пророцтва сонця в круглій брості

відкрились легко серед дня,

Павло Мовчан

“Вітрець війнув на річки лезо”

Вітрець війнув на річки лезо,

здмухнувши з клена дрібен жар

й розплівши гойдалку берези,

де спав малесенький Ікар.

І дві кленові насінини

були у нього замість крил,

й тільце легеньке поміж ними

змагалось з вітром з усіх сил.

136

Павло Мовчан

Передчуття весни

Проходить оподаль суцільність вербова,

і снігу яскравість на чорній основі…

І котяться яблука вниз по щоці —

їх круглість червона горить в кулаці.

Синиць на воринні! Нема їм числа —

перечина кожна пірцем обросла…

Скрипіння нізвідки товсте, наче повсть,

послалось до лісу, де мешкає лось…

Павло Мовчан

“Розпущено на волокно”

Розпущено на волокно

заткану в луки синю річку;

і розплелась у небі знов

від літака срібляста стрічка.

Віск талий руку обігрів,

розлившись по долоні,

і стверднув золотий горіх

на щедрім многосонні.

Павло Мовчан

“Заднився день, і слух навикло”

Заднився день, і слух навикло

перебирає зерня слів,

за іскрами дими безликі

випурхують із димарів.

І світло свідчить про звичайне,

очам перечачи на зло,

і розпадається в звучанні

на друзки срібне джерело.

123

Павло Мовчан

“Удощи цю прісну землю, удощи”

Удощи цю прісну землю, удощи,

заручи мені ще долю, заручи…

Мабуть, тут оленяча тропа,

на ній камінь-світочолець міцно спав…

І спіткнулась ти, розхлюпавши вино, —

удощило тільки грудочку воно.

Й зав’язалась, розточилася лоза,

підпалила личко злякана сльоза.

145

Павло Мовчан

“Ти світиш в ніч лунку”

Ти світиш в ніч лунку

тонким осколком скельця

і носиш в кулачку

пташине ніжне серце.

Я знав твої меди,

дзвінкі твої відерця,

і коряком водив

по зачапілих денцях.

124

Павло Мовчан

“Медова розкіш тих чекань”

Медова розкіш тих чекань,

як суцвіть заіскриться,

як сніжна бджілка з трепетань

злама прозорі крильця.

Уже розквітини пахкі

вляглися в зір барвисто,

і солод рясно наокіл

розпорошивсь зернисто.

Павло Мовчан

“Червінні дні грибного духу”

Червінні дні грибного духу

поволі скресли, без знаку,

торкнувшись легко тільки слуху

летючим шерхотом в листку.

З глибоких нуртовинь небесних

чи, може, з пам’яті — ураз

летке «курли» чомусь воскресло,

не розтривожуючи нас.

123

Павло Мовчан

Вересень (диптих)

Був дощ, віщований ізранку

сталевим спалахом води,

крейдяні кола біля ґанку

замив ретельно, як завжди.

І гру дитячу нелукаву

урвав на самому кінці,

Павло Мовчан