Ти світиш в ніч лунку
тонким осколком скельця
і носиш в кулачку
пташине ніжне серце.
Я знав твої меди,
дзвінкі твої відерця,
і коряком водив
по зачапілих денцях.
Загляну в копнячок,
пригну вниз павутину —
в прозорий корячок
візьму-черпну росину.
І так усе життя:
ходіння і шукання,
і згадки про пиття,
якого смак — незнаний…
***
