Павло Мовчан: Все стихи поэта

Все стихи Оригиналы Переводы

1 2 3 4 5

…

› »

Моє вікно

Моє вікно. Перекреслене рамами.

Обплетене вітами яблунь,

обліплене листям.

Воно

з шматками блакиті

склом облите.

На ньому, мов шаблі,

танцюють блискавки дзвінколезі.

169

Павло Мовчан

“Скільки перемито різних днів”

Cкільки перемито різних днів,

Як надовго затяглось шукання!

Вже переступив за межі слів,

Де почавсь майдан мовчання.

Істино, єдина, озов дай,

Вилущися словом із мовчання,

З вуст старечих, з молодих гадань;

Свічкою спахни в німе смеркання,

242

Павло Мовчан

“Я сам собі тісний”

Я сам собі тісний.

Словам моїм так тісно,

як сонцю в зворохоблених очах.

Як в тріщину на древнім обеліску

мурашки заповзають,

так в мене

входять зорі

через очі сірі.

232

Павло Мовчан

Середжнив’я

Вже повна жменя шумовиння,

Зерно розпарене горить.

Летить рука над гоном синім

І сіє стиглі кольори.

Пашня у жмені навіжено

Кричить про пору колосінь,

Коли дозрілля і жарінь

Стоять при стеблах цілоденно.

170

Павло Мовчан

Сон (диптих)

Шепотіння.

Хтось губами спіймав пломінь свічки,

Проковтнув.

Шепотіння.

Обіймаються тіні.

Чорні руки сплітають;

200

Павло Мовчан

Кора

Руками охопив, — а під корою сік.

Під пальцями членується галуззя,

Під пальцями і форма листяна,

Під пальцями і шумовиння,

Під пальцями і гнізда щебетливі.

Ой дерево, покладено на зливу!

Як жили висотало з неї — зацвіло.

З-під пальців визволялося крило,

157

Павло Мовчан

Теслювання

Буває так, що в густолисті

Сидить і соловей, і крук.

І дерево, немов пречиста,

Таїть зачатий духом звук.

Як видобуть? Три шкури здерти,

Розсмугувати для труни,

За сим мовчанням за упертим

Сховалась пика сатани.

170

Павло Мовчан

Розчерк

На вістрі голки,

на вершку страждання —

солодка болість: помиливсь!..

А ти за мене помолись, —

розчарування!

Краплину музики — в журбу,

ще не допиту з чари трунку,

коли махнув на боротьбу

173

Павло Мовчан

“Волосся скрипки, наче хміль”

Волосся скрипки, наче хміль,

оповило — не відпускає,

то білоцвітна заметіль

мене діткнулася руками,

кущем шипшини — в сповитті

ожини дикої гінкої,

що не дає мені в житті

ані хвилини промивної.

235

Павло Мовчан

Серп

Серп виткався на ржавім полі

і впав раптово на снопи;

розтявши лінію недолі,

він поле кров’ю окропив.

Спинився жнець на краю думки,

спроквільно спину розігнув

і різонув навідліг лунко

по стеблах спеку навісну.

166

Павло Мовчан

Олень і рись

Ах, дикий вершник!

Стелить груди

Нестямний олень по землі.

Вже смерть в кривавому вузлі

Зв’язала плоть і дух повсталий…

А тінь на віття натикалась,

І залишалися сліди від мовчазної боротьби

На зміщеній порушній площі.

238

Павло Мовчан

“Покружляв білий лебідь”

Покружляв білий лебідь,

у небі розтанув,

Затягнулося смутком затоки свічадо.

Може, лебідь той був молодим листопадом,

Може, він не розтанув, а просто зів’янув.

Просто ніколи нам підраховувать листя,

Теплі краплі збирати в гарячі долоні, —

Наші руки всукалися в гриви вихрасті,

303

Павло Мовчан