Виктор Харламов
Имя лишь неизвестно, а подвиг, Твой где?
Не сто лет пролежал, всё готовил замену...
И теперь все, воочию, видят: в беде...
Войн гражданских и прочих... - слегка лишь, задену,
Самолюбие власти, её сил рвачей,
Кривава осінь пожовтіла.., вмить,
Чорніше чорної зневаги стала...
Що трапилось..? - Душа її болить,
Терпець урвався, лиха йде навала.
Ой лишенько, дзеркала з кришталю
Любов в словах сильніше, може й так,
Бо у душі вона все ж - наречена.
Чим менше слів красивих зве мастак,
Тим краще справи; Муза навіжена,
Народжуючи запалу весну,
Проснулись бесноватые иуды -
Вся мерзость, путиноидов клопы,
Тупая плесень москалей толпы,
Озябшие от рашенской простуды.
Ворюги бени их зелёный парень,
-"Я жил в такие времена...",
все войны в гости были, даты.,
Ко мне прийти избрав меня,
Ещё безусого в солдаты.
И кранозвёздного меня,
Володар мій, лорд у любові, метр,
Без вад твої дива знаходять втому...
Мої послання пий ти, наче мед,
Сприймай їх розумом та тілом... Всьому,
Найкращому, талан слугує; труд,
"Говориш Ти: «Кохання… — є.!»
Розмова почалась, як жарти…
Я, слово слухаю твоє.,
Знайоме ще з шкільної парти…
Може ти на світі краще всіх
Коли сніг хворів на грип,
Він не зміг сказати: "Рип!!!"
Тільки хекав від застуди,
Та розтанув майже всюди!
Бросок после "обводки" быстрой...
Да, сын испанки, был горяч:
Порок на сердце у магистра
На лёд позвал, в страну удач...
Миг силовой борьбы, атаки:
Жах каменю - сама гірська гряда.
Є сила слова, що поранить душі.
Холодна і жахлива все ж біда,
Небес торкається - вершини душить.
Багатством, не від милості небес
Зірки прихильність мають, ні, - працюй.
Хоч титулів та почестей не знав...
Фортуна любить кращих, щастя буй
Не визнає лиш попіл від заграв.
Ось погляд сонця тишу визнає;
Это мы изменяем счастью,
Счастье нас предаёт, не горе...
Мы и счастье, всё время в споре,
Бог не любит забытых властью.
Счастье - это горе "святое",
