![Ніч без сну]()
Після спекотного літнього дня вечір здавався дуже прохолодним. В майці та коротеньких шортах вже було зябко, аж мурашки ганяли по оголеному тілу. Хотілося до хати, під ковдру, з пультом в руці відволіктись на чуже життя на екрані, бо своє – гірке й безрадісне, з постійними невдачами та ляпасами – набридло. А сьогодні ж неділя, і по телевізору пізненько ввечері моя улюблена передача.
Наспіх закінчивши нехитрі домашні справи, замкнувшись на всі, такі ж нехитрі замки, я зручно вмостилася на розкладеному старому, скрипучому кріслі і поринула з життя буденного в життя світське. На блакитному екрані в сукнях, ціною в тисячі моїх пенсій, дефілювали писані, чи то мальовані красуні. На годиннику було близько півночі. На екрані вели світську бесіду добротно вдягнені чоловіки з модною нині триденною неголеністю, як у наших місцевих алкашів, а в мене під вікном почулося якесь шарудіння, а вже за мить – несміливий стукіт у шибку. «Хтось захворів» – подумала я, з жалем відірвалася від споглядання життя світського, вилізла з-під теплої ковдри і почвалала до дверей, повільно повертаючись до життя буденного.
– Хто там? – запитала скоріше за звичкою, бо була певна, що це черговий нічний виклик до хворого. Не почувши відповіді, вкрай здивувалася, і повторила питання голосніше. З-за дверей озвався незнайомий чоловічий голос:
– Ви мене не знаєте, в мене тут машина зламалася, відкрийте, будь-ласка.
