Ольга Анцибор
-Не зраджуй, мила! – ти просив коханий,
-Не зраджую я – доказів шукаю,
Що ти найкращий, любий і жаданий,
Бо як же я без порівнянь це взнаю!
Подаруй мені щастя краплинку,
І хоч трішечки радості дай.
Ти змахни мені з вії сльозинку,
Покохай же мене, покохай.
Простягни мені руку, коханий,
Доторкнися до серця мого.
Мій єдиний, мій любий, жаданий
Сьогодні день народження коханого
І я його раненько привітаю,
І на початку свята довгожданого,
Скажу йому, як ніжно я кохаю.
Йому дарую сонечко грайливе,
Дарую ранню зірочку у небі,
Сніжинку білу – неповторне диво,
Ніч темна за вікном і тиша, тиша,
Природа спить, земля легенько дише,
А я з вікна цю тишу споглядаю
І спогади в душі перебираю.
Враз ожили вони і ятрять душу,
Я перебрати їх до ранку мушу.
Дзвенять у серці пам’яті дзвіночки,
Коли життя висить на волосині,
По-іншому ти дивишся на світ.
І прагнення в душі твоїй єдині –
Залишити в житті помітний слід.
Нащадкам заповісти всі надбання,
Любов їм передати до краси.
Навчити дружбу берегти, кохання,
Є цінності у кожної людини,
У кожного свої пріоритети,
Красу хтось прославляє безупинно,
Її давно оспівують поети.
І профіль різьблений, і очі волошкові,
І стан стрункий, і руки лебедині,
І коси юнки ніжної шовкові,
З неба темного зірка падає,
Перерізала неба гладь,
Листопадами, зорепадами,
Ген за обрій літа летять.
Я ту зіроньку, я ту іскорку
В пожовтілій траві знайду.
До берізки золотолистої
Я сон сьогодні бачила чудесний:
Мовби озера, ріки і моря
Ввібрали в себе всю блакить небесну,
В шовкові шати одяглась земля.
Стояла я, ще юна, й милувалась
Красою неземною, раєм тим,
А хмара чорна тихо насувалась,
Я заблукала у часі і в просторі,
Йду я по місту, по вулиці йду,
Десь тут мій дім, і знайти його просто так,
Я пошукаю і може знайду.
Місто моє, таке рідне і затишне,
Сквери і вулиці, річка й мости,
Я заглядаю у день його завтрашній,
Крізь снігопад
Пробився ранок.
Дерева тихо так стоять,
І, засмутившись наостанок,
Готуються убір мінять.
І серед чарівного бігу
Всі щастям спільним сповнені,
Ми кохання нектар
Смакували з тобою,
Був солодким, як мед
Цей чарівний напій.
Був гарячим, як жар,
Був сумним, бо з журбою,
Був холодним, як лід
Трунок цей чарівнийє
Кохання моє таємниче,
Любове моя неземна,
Лиш гляну тобі я у вічі –
І враз розквітає весна.
Не думала я, що так пізно,
Ще буду кохати я знов,
Що в серці народиться пісня,
