Ольга Анцибор
Так чекала кохання,
Так хотілось весни.
Та роки все летіли,
Наче віщії сни.
Із спекотного літа
Раптом виринув ти,
Та до осені разом
Не змогли ми дійти.
Зі мною вперше за життя
Трапилось диво – я віршую,
Найкращі в світі почуття
Я прославляю і віншую.
Так довго десь дрімало все
В моїй душі, в її глибинах.
Слова відточені несе
Є в мене дві картини на стіні,
Їх мій онук подарував мені,
Він сам картини ці намалював,
І в них свою дитячу душу вклав.
Душа твоя вся сповнена краси,
Ти її людям віддавай, неси.
Яскраве сонце й дощик намалюй,
Подаруй мені щастя краплинку,
І хоч трішечки радості дай.
Ти змахни мені з вії сльозинку,
Покохай же мене, покохай.
Простягни мені руку, коханий,
Доторкнися до серця мого.
Мій єдиний, мій любий, жаданий
Кажуть не буває між жінками дружби
Я в це не повірю, ось що вам скажу,
Якщо раптом стане тяжко і сутужно,
Зразу ж до подруги плакатись біжу.
Подруга розрадить, подруга пригорне,
Розжене подруга прикрощі й жалі.
Разом ми забудем усе лихо чорне
Радість моя єдина,
Сонце моє ясне,
Ти — моя гожа дитина,
Щастя моє земне.
Зірка на небосхилі,
На пелюстках роса,
Очі кохані, милі,
Я вітаю доню з днем народження,
Вірші їй пишу до цього дня.
Їй бажаю я стрімкого сходження
До вершини слави й визнання.
Щоб граніт науки гризла легко,
І щоб всюди зіркою була,
Щоби для свого козака-легіня
Дай мені, Боже, чоловіка,
Того, що палко я люблю.
Я знаю, що це гріх великий,
Та всеодно тебе молю.
Тебе благаю на колінах,
Цей гріх мені прошу простить,
Бо дні й роки летять невпинно,
Літня ніч – поцілунок шовковий,
А повітря, як трунок медовий,
Зірки в темному небі прекрасні,
Ніби очі коханої ясні.
Юний хлопець, міцний,як дубочок,
Свою милу привів у садочок,
Як берізку її обіймає,
Я їду на побачення до сина,
Під брамою в’язничною стою,
Коли ж вона настане та година,
Що обніму кровиночку свою.
П’ять літ я вже сюди топчу стежину,
В колючим дротом оповитий дім.
За що страждаєш, мій коханий сину,
Знов лягає дорога
Від воріт, від порога,
Чи здолаю її, чи пройду?
Я піду, я поїду,
Відведу лиху біду,
Може щастя синочку знайду.
Вийду я в чисте поле,
Подруги мої – пташки співочі,
Голоси – натягнута струна,
Про кохання, про жалі дівочі,
Лине пісня, ніжна як весна.
Про село далеке і про матір,
Що живе у тім селі сама,
Про біленькі українські хати,
