Екатерина Евстратова
Моя ненАвисть до кінчиків пальців.
До кінчиків нафарбованих вій.
Я з прошарку вічних страждальців,
Воїнів внутрішніх війн.
Кидаючи курити ламаєш цигарки.
Так мене зламали й в смітник.
Третя ночі. Я не сплю.
Усміхаюсь в тиху темінь.
Чому так? Не поясню.
Останні ночі - так живу.
На голові мов діадема,
чарівність віддає свою.
Играет безустанная капель
Бегом в постель. О, как отмерзли руки!
Пока за окнами метёт вокруг метель
Чай заварю себе что б вылечить разлуку.
Играет безустанная капель.
Играют мне на нервах капли с крана.
От отчаянья и холода сводит мне скулы -
утренний клик о пришедших ветрах..
Уж так влюбляться нечаянным людям
повелось да крушить свой рай на словах..
С больно жуткой улыбкой хлопая дверью
Вони - діти андроїдів,
хтось і IOSа,
заучених поглядів,
від мережі хаоса.
Вони - діти гаджетів,
планшетів та смартів.
Нам назло прогнозували короткочасні дощі
то з градом, то з вітром, зриваючим дах.
Ти бачиш краплинку страху в очах
та силу тримає кохання в душі.
Хрест-навхрест
в'яжу пейзаж,
від учора і до завтра.
Кожен жест
моїх вдихань
має кривду,
Ми з тобою встигнемо підкорити світ.
В будь-якому випадку.
В передчутті кладемо мрії на депозит.
Життя на початку.
Ми з тобою підкоримо сотні вершин.
Не рахуючи дати.
Я не відкрию тобі Америку,
як скажу, що жити не просто.
Але досить впадати в істерику
нарешті застели постіль.
Бывает всякое,
не думай что судьбою
лишь тебе назначен сложный путь.
Твоя жизнь
не есть ее игрою,
ты должен пережить всё как-нибудь..
А почему же мне нельзя просто запеть?
Взлететь на миг к белым облакам?
Чему б не довелось меня задеть -
я с сдачей всё судьбе своей отдам!
За слезы я ей отнесу улыбку,
за боль свою - лик счастья подарю!
А я бегу куда-то, от чего-то,
за кем-то, в пропасть, в неба облака..
Быть может остановит меня кто-то?
Хотя не нужно.. Дорога далека!
Ещё бежать мне нужно долго-долго,
постоянство смешивая с ветром.