Екатерина Евстратова
Мне тебя не хватает. Правда. .
Мне тебя не хватает. Честно..
И вчера, и сегодня, и завтра..
Не хватает времени вместе..
Мне тебя напевают птицы,
мне тебя навивает ветер.
життя перестав на автопілот
щоб подалі від звітів, дурниць та клопот,
щоб по ближче до мене,
щоб тільки для мене,
щоб б очі зелені -
життя мого джекпот,
Я смотрю иллюминацию улиц,
под бэк света оконных рамок.
Сижу на балконе, сутулясь,
выворачивая дух наизнанку.
Не спугнуть бы шепотом звёзды,
На межі я і ти
так і треба?
Ти надію мою
збережи.
Я дивлюся у
захмарне небо,
Играет безустанная капель
Бегом в постель. О, как отмерзли руки!
Пока за окнами метёт вокруг метель
Чай заварю себе что б вылечить разлуку.
Играет безустанная капель.
Играют мне на нервах капли с крана.
Я лишаюсь наодинці з думками..
Варто іноді сісти.. Ось так..
Щоб сторонні комедії й драми,
не чіпали мене аж ніяк.
Щоб зібрати до купи всі дані,
Я трижды подумаю прежде чем вспомнить
глаза твои карие, душу ту тёмную.
Сердце от глупости правду проронит,
монолог огромезный в страницу альбомую.
Зловонную тишь мне разрушили кадры,
знакомый пейзаж и черты так знакомые.
Я дивлюся на тебе та мрію,
майбутнє наше малюю.
Від думки своєї я млію
та щоки в червоне фарбую.
Я дивлюся на тебе й щоразу
Стало холодно под вечер
Теперь январь собою стал.
Накинуть плед бы мне на плечи,
Скинуть бы с души печаль.
Грусть же эта, не случайна..
Немного тяжка да трудна
Мені страшно,
коли життя замикається в коло
кожен день у цикл стає однаковий.
Мені дивно,
коли люди тікають по сірим домівкам,
Бачиш сам..
Ми з тобою банкроти.
В нас немає нічого - нажаль.
Лиш обірванні струнами ноти,
пляшка віскі, лід та печаль.
Ти стоїш один на роздоріжжі.
Куди ж іти?
Яким є вірний шлях?
Проходять дні, проходять сірі тижні,
летять роки..
Й твій поруч їде дах..
