Песимізм, повінь та кава..
Мені страшно,
коли життя замикається в коло
кожен день у цикл стає однаковий.
Мені дивно,
коли люди тікають по сірим домівкам,
довіряють життя лиш кредиткам й готівкам.
Мені важко
коли нема кому вкласти душу у слово,
не розуміючи навіщо тоді є та мова.
Мені лячно,
коли пусті погляди близьких стрічаю,
а наповнити їх як і чим я не знаю.
Мені жахно,
коли хтось розбиває життя і сміється,
вириваючи щось із наївного серця.
Мені кави
і п'ять цигарок, телефон - відключити,
в мене повінь думок, та куди їх подіти?..
