Максим Марков
А музика прекрасна,
вона здатна зцілювати,
і розривати на шматки.
Кожна нота мов рідна,
повертає ті спогади,
Чи хочу я жити - хочу,
і буду я жити - факт.
В своїх голові щоночі,
влаштовую сам теракт.
Я викину власную зброю,
У морі тоне новий шмат землі,
останній корабель потрохи йде на дно.
Карта скарбів на мокрому столі,
не треба більше, щастя не дано.
І юнга з капітаном курять поруч,
І серед сотень зірок, я побачу тебе,
і серед сотні очей, я впізнаю твої.
Між лісів і пустель, поміж гір і ланів,
я знайду тебе там, де квітучі гаї.
Серед моря і неба, на дні і у хмарах,
У кольоровому дзеркалі,
навпроти якого стою.
Чорно-білі лише силуети,
в голові я своїй малюю.
І у вікнах усе різнобарвне,
Мы с тобою родные создания,
и по глупости вместе болеем.
Между нами дороги и здания,
и любить мы возможно умеем.
Буду рядом, когда тебе плохо,
Який же чудовий ранок,
як красиво співають пташки.
Ні мотузки немає, ні склянок,
і на місці мої кишки..
Останній поверх спального району,
нічного міста, мокрої весни.
Попіл з цигарки пролітає зону,
де затуманило усе від днів війни.
Скільки ще днів нам пощастить заснути,
Очі не брешуть,
ніби дзеркало в душу,
тлумачать усе,
що так палко ховав.
І з сотні думок,
Не куплений букет,
зів'яне на вітрині.
Ростане шоколад,
у формі серця нині.
І одинокі душі,
Я ревную тебе жахливо,
я від гніву згораю і плавлюсь.
Обіймаю тебе так хтиво,
а на відстані вже розсипаюсь.
І від того, що сам хвилююсь,
Простягну тобі руку - тримайся,
простягну пістолета - стріляй.
Поки поруч стою, не лякайся,
ти цим світом прекрасним гуляй.
Простянгу тобі лезо - так ріж,
