Максим Марков
Нехай вас зачарує ніжний сон,
такий солодкий, і таких спокійний.
І серед всіх героїв і персон,
ваш сон хай залишається надійний.
Нехай ліжниця буде вам, як хмара,
Поет забув принцеси голос,
тендітні руки, ніжний сміх.
Усе - лиш спогади розлуки,
лишився всіх останніх втіх.
Змив її запах з серця й тіла,
Если один - случайность,
а два - это прогресс.
То пять - закономерность,
а десять - интерес…
И если строчек больше,
Ви не моя, і я не ваш,
усе на рваному папері.
Та ніч немов би розіграш,
я ніби побував в афері.
Ще один день, і одна ніч,
Ти завойовуй цю фортецю,
я буду зборку споглядать.
І буду схожим на п‘яницю,
свій меч і щит тобі віддать.
Трощи всі стіни й барикади,
Між нами сотні довгих миль,
міста - гіганти, а дороги - змії.
Незмінним залишився тільки стиль,
у твоїх слів: вони мої надії.
Небесний сир ясніший в ночі чорні,
Це клятий жарт, це не життя,
а симуляція від бога.
Немає більше вороття,
бо без збережень ця дорога.
І у цій грі узяли ролі,
А кожен сон вбивав мене потроху,
бо кожен з них про неї, ніби яд.
На сторінках життя чимало моху,
та сни такі, мов серед літа град.
У снах я там, де вже не буду більше,
Від почуттів так хочеться кричати,
на всю планету, щоб розтанув дим.
З'явилась та, що не дає ні спати,
ні жити, ні змивати грим.
Емоції вирують, наче в штормі.
Колись, так починалась велика помилка,
але це не зупить мої руки.
І що з ними робити я не знаю,
зв‘язати, чи відтяти для науки?
Їх не зупинить навіть втрата крові,
Отличный день, чтобы жить,
и чудесный, чтоб умереть.
Зачем миру песчинкой служить,
но в нём ничего не уметь.
Шикарный день, для прогулки,
О как же долго мы молчали,
и сидя за одним столом.
Мы ненависть не замечали,
к тем, кто нас прятал под крылом.
О как же долго мы страдали,
