Ти все ще лежиш, але подумки в ніч ідеш,
Крадешся стіною, рухомим, чітким силуетом,
Виходиш у двері, у двір потойбічних меж,
У світ недоледі, в сумління недомакбетів.
А двір весь облизаний тінями листя дерев,
І місячний камінь в калюжах лежить селенітових,
