Володимир Каразуб: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

1 2 3 4 5

…

› »

Русалки

Волосся її,

Мов хвилями,

А хвилі –

Холодними милями,

Гойдають

Пустими вітрилами,

Володимир Каразуб

Ріка

Не важливо коли скажуть, що ти ріка,

І що в тебе вдивляються перехожі,

Що кинутий камінь сягає дна,

А слова не лягають на дно – ніколи.

Що безліч відбитих в тобі слідів,

Що сонце хлюпоче упавши на хвилі

Володимир Каразуб

Солілоквій

В облозі смутку вечір догорить,

І сон торкне в пустій кімнаті травня

Холодні струни місяця. Заснуть

Птахи і ті, що слухали птахів

Під клавіші класичного зітхання.

Згадаєш врешті солілоквій: "За-

by Володимир Каразуб

Атласні карти її землі

Він сидів і вивчав історію по атласних картах її землі,

Вивчав стратегії воєн, інтриги, і певні аспекти любові,

Мандрував континентами розписаних володінь

Мережами рік, містами, гірськими хребтами й пустелями.

І боявся сказати, щось більше за погляд з її вікна,

Залишати не довше, як сонце лишає небо. Обрій

Володимир Каразуб

Сон обважнілого розуму

І бачив він, як лежав в гамаку, між горіхом і тендітною сливою,

Як червень топився в суцвітті застиглого дня,

І небо промінням, здавалось, покощене ярою зливою,

Як нудьгою солодкою зрима відсутність твоя.

І струшував павітер з листя горіха на аркуш комах, —

Метушливі тире, личинками сонечка та мурахами,

Володимир Каразуб

В кімнаті

В кімнаті, де хіба що бракує фрески з кімнат Геркуланума,

І ваза скляна, мов цілунками сповнене серце твоє,

Водою втамовує спрагу пелюсток розгорнутих орхідей,

А хвилі у зборах завіски неначе волосся

Спадає в кімнаті великим потопом нічним.

Володимир Каразуб

Сотню знайдено, двісті втрачено

Сотню знайдено, двісті втрачено,

Двоє вибраних, дві в умі,

n-забутих і 0-допобачених,

Двоє списаних на письмі.

В серці－жодної, погляд －спрощений.

Ходять тисячі містом слів.

Володимир Каразуб

Лелія

Допоки є ти — говоритиму, що там Вавилон.

Благаю тебе не піддайся лукавим змовам,

Ця межа, що залежить від слова друкує закон

І окреслює шлях до собору своїх апріорій.

Хто боляче впав — пам’ятатиме завжди про біль,

Скине брость нерозквітлого серця шукаючи дії,

by Володимир Каразуб

Базиліка XXI

Це правда, що змінився і змалів,

Цей світ в тобі, запікся кров’ю в слові,

Ти кажеш правду — він давно згорів,

Що в ньому мало витоків любові.

Базиліка покошена й крихка,

by Володимир Каразуб

Лабіринти

Твій світ — це шлях крізь довгий лабіринт

У ньому юність лиш пролог до звершень,

Там полюбивши і обпікшись вперше

Залишиш іншим знак і не один.

Блукаючи між стінами з картин

Володимир Каразуб

Талос

Він озирався на схили Акрополя,

І бачив політ куріпки Талоса,

Тримаючи циркуль старий у долонях

Він кроки міряв загубленим голосом

Знаючи Афіни йому не пробачать

Вбивство меншого, слабшого, кращого.

Володимир Каразуб

Його книга

Вона дивиться на неї як на гримучу змію,

Що гримить мовчанням його. Червоний

Висолоплений, тонкий її язичок

Дратує більше, за ті безкінечні розмови

Про мистецтво. «Принаймні тоді, — думає вона, —

Він зі мною хоча б говорить, а зараз просто

by Володимир Каразуб