Володимир Каразуб
Білим димом з димаря,
Тягне тиша бинду вгору,
І нудьга в холодну пору
Тягне чорний дим з пера.
І прибулий в небі синім,
Дим не сходиться до хмари.
Ти розпустиш своє волосся
В день, що згубить усі метафори,
І настане – нічого кращого,
Як розбити античні амфори.
І настане – нічого більшого,
І нічого за подих вічності
Сьогодні небо в білих цепелінах,
І звір сиренить, бивні догори
Піднявши, наче вирвавшись з фантастик
Дотичних, паралельних нам світів.
Немов іде на пензлях Сальвадора,
Хто ти, коли не відтінок чужої самотності,
Звідки твій голос, коли не з собору грудей
Хіба твій цілунок зітреться з картини вічності
Шовковистим платком?
Скажи мені,
Твій погляд хіба не пастель у поливі світанку?
Цей літній день облизаний емаллю
Пам’яті,
З пустим сервізом, де пустими
Чашками,
Я випив день упавши в ночі
Вона сиділа в залі очікування.
Зала була пуста.
А погляд, як мені здалося, її
Втікав у невідомість,
Протинав вокзальне повітря,
Або
«Хто позирає на вітер, тому не сіяти,
а хто дивиться на хмари, той не жатиме».
Екклезіяст 11:4
Я любив дощ, тільки тому, що його любила вона,
Коли зазивала в альтанку неначе на власний острів,
Навряд чи колись пострічаєш колишній світ,
у, здається, подібному вимірі вулиць та схожості
дверей, за якими зникають знайомі тобі
лиш модою ледь видозмінені образи й постаті.
Здалеку
все видається незмінним. Чи навпаки,
Ти ніколи не знатимеш справжнього Сонця,
Не осідлаєш верхи гігантський метеорит,
І не знатимеш ніколи любові іншого серця,
Бо ти у ньому, напевно загинеш, згориш.
Нам потрібно любити усе на відстані,
Як оте сонце, що далебі від нас,
День пробивався крізь світанок капронових стрілок
Нічних панчіх любої слонокости твоїх стегон,
Здається мені, що їх виткав велелюбний павук,
Який насміхається над любомудрими дурнями.
А ти все схиляєш голову мені на плече і кажеш:
«Якби ж ти прийшов раніше,
Якби була ти чистим джерелом,
Прозорою, мінливою водою,
Мені забракло б двох моїх долонь,
Аби ущерть напитися тобою.
Знаєш, немає жодного толку,
шукати гарячий погляд,
чи слухати теплий подих, тих,
хто шукає гігантську голку,
щоб загнати верблюдів в продух.
