Володимир Каразуб: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹

…

7 8 9 10 11 12 13 14 15

…

› »

Мінливість

Навряд чи колись пострічаєш колишній світ,

у, здається, подібному вимірі вулиць та схожості

дверей, за якими зникають знайомі тобі

лиш модою ледь видозмінені образи й постаті.

Здалеку

все видається незмінним. Чи навпаки,

Володимир Каразуб

Кафе "Дорожне"

Знаєш, буває так, що сказати нічого,

І без зайвої скромності та риторики –

Не просто мовчати, а промовчати,

По-справжньому вдумливо не тараторити.

Та й, що сказати, хіба для рими

Володимир Каразуб

Спис

Він перстом указав на стоїчний могутній замок,

І дружині своїй наказав відбувати на штурм,

І гармати розбили красу, що хотілося мати,

І коли забігали в князівські чужі палати,

Прекрасну княгиню схопили за довгу косу.

І коли він дивився ув очі її благальні,

Володимир Каразуб

На спектаклі

Вона застеляла ліжко дбайливіше,

Аніж гортала сторінки чужих книжок.

Насправді, я часто малюю в у’яві її обличчя,

І згадую білі простирадла її думок.

Мені видавалось — існує велика формула,

Володимир Каразуб

Сонце

Ти ніколи не знатимеш справжнього Сонця,

Не осідлаєш верхи гігантський метеорит,

І не знатимеш ніколи любові іншого серця,

Бо ти у ньому, напевно загинеш, згориш.

Нам потрібно любити усе на відстані,

Як оте сонце, що далебі від нас,

Володимир Каразуб

Признання

Якби була ти чистим джерелом,

Прозорою, мінливою водою,

Мені забракло б двох моїх долонь,

Аби ущерть напитися тобою.

Володимир Каразуб

Монолог непоєднуваних

У твоїй голові намело стільки снігу вчорашнього дня,

І проміння біжить по останній октаві до обрію,

Що у тиші вечірній твою розпізнаю я

Незворотність появи і невідворотність болю.

Ми зустрінемось знову, як ті, що втомились іти,

Що німим запитанням вганяють у серце погляди

Володимир Каразуб

Корона

— Ти, ти, ти, — говорить вона

Так немов би вимірює павзи свого мовчання

І торкається поглядом обрію з чорних дерев і домів.

І він, думає, що вона намагається утекти,

А насправді вона й не дивиться у вразливу цезуру його рядків,

Вона не тікає, а не безповоротно прощається.

Володимир Каразуб

Симфонія №9

Чернетка, — це і є предмет мистецтва, майстерня духу, справжній артефакт споглядання, хірургія на сторінках.

Найкраще почуваєш себе не в нових черевиках і костюмі, а в домашньому дранті до якого привик і що вільно звисає на тобі і добряче тобою пропахло.

Поезія наситилась. Вона відбулась.

Тепер діло за тими, хто підтягується до неї. А тому чернетка – повноводна поезія,

Володимир Каразуб

Усмішка

Її мовчання - це контур голубки,

що тонкою ниткою крил

розділяє сонце палких губ

і здимається вище хмар,

коли посміхається небо її очей.

Там плавиться золото променями скипівши,

Володимир Каразуб

Спогади

Прозорий метелик засинає на осонні її плеча

І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,

І вітер в кімнату завіявшись не втече,

Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.

Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,

Наче дотики лиш, наче сни закосичені, наче

Володимир Каразуб

Сонет ІV

Чи ж я не раб розгойданих жадань,

Чи ж я не риба, що поймають сіті

Твого мережива і темних поривань,

Що наче ніч владарствують на світі.

Якщо покора схрещених зап’ясть,

Принадна юнь шовкових перс та стегон,

Володимир Каразуб