Сергій Гайдак
Приснився милий, ніжний сон
Кохана поряд, біля мене
Ми знову разом - унісон
Все досить щире, все шалене
Ми разом з нею цілу ніч
Він перетерпить всі її психози
І дасть побути час на самоті
В її життя на мить прийшли морози
Але ж не буде жити в вічній мерзлоті
За голосом сумує її рідним
Не дай мені забути про кохання
Не дай мені зневіритись в тобі
Ціную я твої сліпі признання
Як посмішку і очі голубі
Не дай моєму серцю запектись від болі
Холодне серце, так не любить самоти
У казці, Каю теж потрібна Герда
Можливо десь існуєш, саме ти
Така вся не приступна, милосердна
Намалюй мене пальцями, проведи ніжним дотиком
Напиши мої літери на своїм полотні
Покажи мене справжнім, не білявеньким котиком
А єдиним коханням твоїм на землі
Пов'яжи мене нитками і назви тихо долею
Холодний вітер знову свище
В людей осінній депресняк
В душі маленьке попелище
А в серце знов подув сквозняк
З стовпів дерев усе упало
Я бліком від очей візьму тебе за душу
Скажу, що ти моя, ти зіронька ночей
До серця притулю і холод зрушу
Торкнусь губами в губи та подихом плечей
Крізь пальці проведу волосся ніжно
І пестить ранок кінчики волосся
Годинник перейшов на літній час
Поспішні кроки, перший промінь сонця
Мені б твій поцілунок ще хоч раз
По вулиці цей шум автомобілів
Від вітру в танці ніжний пар
Кислинка в чашці з бергамоту
А нагубах вранішній жар
Вже відігнав нічну дрімоту
А глянь на небо, там же рай
У грудях серце зупинилось
І голос більше не звучить
Він як маля в кутку забилось
Бо так болить, не може жить
У стінах більш ніхто не гріє
Коли не знаєш, що робити?
Куди піти? Де себе діти?
Коли на серці пустота
Коли душа кричить від болі,-
а тіло ніби у неволі
Дай руку і навчи мене кохати
Щоб став я назавжди лише твоїм
Не можу просто жити і чекати
Що ти колись назвеш мене своїм
Дозволь мені залишитись з тобою