Даруй мені крила, не рви мою душу
Даруй мені крила, не рви мою душу
Тебе ж я безмежно і щиро люблю
За що я на світі страждати так мушу
Чому я у Бога кохання молю
Навіщо ти влізла в мою щиру душу
Навіщо казала «безмежно люблю»
Де був океан, породила ти сушу
Та краще я себе з любов’ю спалю
Навіщо казала про Львів, про кохання
Навіщо писала й дзвонила всі дні
Хиба то брехня, всі ті щирі признання
Що в ліжку на вушко шептала мені
А ти ще у жовтні красиво просила
Минуле забути, почати з нуля
То що ж я отримав, ти біль породила
на каву з другим загуля
В моєму житті листопад - новий травень
В твоєму житті листопад - лише мить
Ти знову вважаєш, що я не твій рівень
Ти хочеш на "шило" мене замінить
Малюєш на стінці у себе малюнки
Не бачиш ти сенсу у щирих словах
А як же усі ті нічні поцілунки
А як же той солод на наших губах
Якщо не кохала, то нащо ти лізла
Ти ж в очі брехала не тільки мені
Моя ж то душа не така і залізна
Але й не померла тоді, на весні!
