Сергій Гайдак
А хочеш, напишу тобі листа
По пошті, сам відправлюсь бандеролем
Проїду, пролечу усі міста
За серцем, попливу холодним морем
А хочеш, частку себе відірву
Даруй мені крила, не рви мою душу
Тебе ж я безмежно і щиро люблю
За що я на світі страждати так мушу
Чому я у Бога кохання молю
Навіщо ти влізла в мою щиру душу
Коли не знаєш, що робити?
Куди піти? Де себе діти?
Коли на серці пустота
Коли душа кричить від болі,-
а тіло ніби у неволі
А час летить за пухом в далечінь
І люди всі сивіють, як пушинки
Літа проходять, долі поколінь
На згадку залишаються картинки
Будуються і падають мости
Серця живі, а давляться від крові
А ти стояла у метро
Читала книгу, так красиво
Світило сонце у вікно
І посміхалась ніби диво
Вже пролетіли ми Дніпро
Мені ти не пиши пробач
Твої слова, нічого більш не варті
Якщо захочеш, просто тихо плач
Або реви в своїм азарті
І не кажи, що снюсь тобі
Не набридай тому, кому ти не потрібен
Завжди і всьому є чіткий кінець
Для когось, ти велик, для когось, просто дрібен
Але не всі такі, багато ще сердець
Не ображай людей, які добра бажали
І провалитись, та забути
І голосів людей не чути
Закрити очі, хоч на мить
Відчуть, що більше не болить
І стати каменем гарячим
Квітневий дощ, розмиє всю печаль
Душа, немов прокинеться із сплячки
Весни у нас три місяці на жаль
То ж будемо кохати без гарячки
Під яблуней в саду розцвів тюльпан
Зелено-жовте листя у парках
З корицею знайомий капучіно
А погляди замріяні в думках
Від подиху буває зводить тіло
Ще тепло в день, але холоне ніч
Холодне серце, так не любить самоти
У казці, Каю теж потрібна Герда
Можливо десь існуєш, саме ти
Така вся не приступна, милосердна
Приснився милий, ніжний сон
Кохана поряд, біля мене
Ми знову разом - унісон
Все досить щире, все шалене
Ми разом з нею цілу ніч