Сергій Гайдак
Троянда сохне, без води
Троянда сохне, як і ми
І жар згасає без вугля
Отак погасли ти і я
Цікава звичка є у долі
Не любить жити у неволі
А хочеш, напишу тобі листа
По пошті, сам відправлюсь бандеролем
Проїду, пролечу усі міста
За серцем, попливу холодним морем
А хочеш, частку себе відірву
Я так сумую за тобою
Моє маленьке котеня
Без тебе я не є собою
Без тебе я як немовля
Я кожну мить живу жагою
Не залікує подорожник серця рани
І не латає шрами взимку теплий чай
Не зацвітуть на холоді в саду тюльпани
Та все ж ми вірим в казку зазвичай
Не процідити через біль душевні муки
Мина весна, приходить літо
І треба нам косити жито
Минає літо треба жити
Коли закінчать всі тужити
А час летить за пухом в далечінь
І люди всі сивіють, як пушинки
Літа проходять, долі поколінь
На згадку залишаються картинки
Будуються і падають мости
Серця живі, а давляться від крові
Зустріну квітень, душу простелю
Пройду три кроки, в очі подивлюся
Скажу, як хочу жити - солов’ю
А ранком з ним у сонці розчинюся
Я подихом впіймаю запах трав
Зелено-жовте листя у парках
З корицею знайомий капучіно
А погляди замріяні в думках
Від подиху буває зводить тіло
Ще тепло в день, але холоне ніч
Як мінус з плюсом, дві дороги
Ми протилежність наших мрій
Як тонкі ниті, монологи
Ліричний вир наших подій
Як чорна кава із вершками
Від погляду твого по тілу бігають мурахи
І я буваю сам не свій, аж серденько тремтить
Ти біль моя, мій ангел білокрилий, мої страхи
Без тебе, як без кисню не прожить
Я цілий світ поклав би, тобі на долоні
І стук за стуком, все життя
Як бій курантів циферблата
Ритмічний крик серцебиття
В очах вогонь, в душі соната
І так живемо, наче в сні
Мені ти не пиши пробач
Твої слова, нічого більш не варті
Якщо захочеш, просто тихо плач
Або реви в своїм азарті
І не кажи, що снюсь тобі