Величко Сергій
Залишишся собою?
Можливо чи без змін прийти
людині з поля бою?
Б'є молотом важким війна
по тілу і душі...
Мир - це антонім до слова війна.
Якщо не війна, тоді мир. Чи не так?
А в пам'яті вибух ракети луна,
до болю стискається клятий кулак.
Люди загиблі стоять, мов живі -
мої бідні люди, невинні ні в чому -
Пливи, хлопчино, бо потрібно пли́сти.
І хай трибуни поки що порожні,
Не підіймай до них очей з води навмисне.
Пливи за тих, хто пли́сти неспроможний.
Пливи, хлопчино, щоб не потонути.
Він одягав верблюжу шкіру,
Він їв акриди й дикий мед.
І мав у Бога сильну віру,
Тому і знав все наперед.
Прийшов той час з пустелі вийти
Лю́бі мої, я сидів в БТ-ері
і так захотів вам листа написать...
Як в давнину - від руки на папері -
те, що уголос не зміг би сказать...
Я, в напівтемній залізній кімнаті,
Зайшли солдати в Божий храм,
у храмі зі всіма молились,
посповідались, потім Тайн
Святих Христових причастились.
І Кров пили і їли Тіло,
Прибуває потяг вчасно на вокзал,
І веселі люди входять до вагонів.
Різнокольоровий гу́чний карнавал,
Мерехтіння курток і комбінезонів.
Іграшки, коляски, сумки, рюкзаки;
Якби до цього я хреста
прибитий був цвяхами...
Болить так сильно неспроста -
прикутий я гріхами.
Яке добро хоч раз зробив?
Ми не можемо бути схожі,
бо сусід - не синонім брата.
І за масками - харі ворожі,
під одежею - мантія ката.
Вас солдатами звать недостойно,
Хто багато для мене значить,
кого я вже, мабуть, не побачу,
перед тим, як тихенько піти
в інше місто чи в інші світи,
віддає мені ключ від шухляди.
І сумний я від того і радий...
Вірш про людську природу, але наразі можна присвятити його зомбованому російському народу
Нам так важливо бути пра́вими,
Навіть якщо не знаєм правди.
Людей думками хочем правити
І в головах їх бачим вади.
