Величко Сергій
Уламок від війни
Уламок від війни, прошивши кожне тіло,
застряг у наших душах - міцно і назавжди.
Зарубцювалось в когось, потім загрубіло,
а в когось кровоточить, тільки-но згадавши...
Всі як один
Коли дивлюсь новини -
хтось у завалах гине...
То відчуваю біль і страх,
немов упав мій власний дах.
І під уламками я й сам,
Я не боюся бути дивним,
боюся дуже буть пустим;
і краще - в чомусь там наївним,
ніж недовірливим і злим;
турботливим і тихим, добрим,
не дратівливим і слабким;
Куди іще? В квартиру, дитсадок чи школу
віддаш наказ знов скинути ти бомбу?
В пологовий будинок, інститут
кривавий прокладеш маршрут?
Я хочу, щоб в твоє пусте нутро,
Літає мрія високо у небі,
Та йти до неї треба по землі.
Щоб кожен крок відповідав потребі -
Скорочував би відстань до мети.
А у повітрі шлях такий примарний:
Свята Богородице, Діво Маріє,
Будь ласка, зроби це, бо кожен з нас мріє:
Щоб небо закрили скоріше над нами;
Ворожі ракети разом з літаками
Щоби не літали, будь ласка, зроби й
Покровом своїм нас надійно укрий.
Прибуває потяг вчасно на вокзал,
І веселі люди входять до вагонів.
Різнокольоровий гу́чний карнавал,
Мерехтіння курток і комбінезонів.
Іграшки, коляски, сумки, рюкзаки;
Пишаюсь до сліз і до болю у горлі.
Не араб, не француз і не німець,
Я із тих, хто не може без волі.
Земляк тих, хто хоробро воює,
Підриває мости разом із собою,
В кожній країні є люди, які не бояться висловлювати свою позицію і тому достойні поваги:
Хоробрий виходить із дому опівночі,
Йому не важливо, яке в нього прізвище
І національність, і колір шкіри.
Він вийшов вночі із своєї квартири.
П'ять на п'ять -
двадцять п'ять;
шість на шість -
тридцять шість.
І навіть один
на один - один.
Лежить безкрайнє біле поле,
Укрите кригою і снігом.
Тим полем люди йдуть поволі
Всі різні статтю і за віком.
Слизька дорога й небезпечна,
Ми всі шукаєм сенс життя,
У кожного він свій.
А ти почни нового дня
З простих і мудрих слів:
"Я, Боже, дякую Тобі
