Марта Тарнавська
Складаєш задуми і плани
в скарбницю, на пізніш,
так, як скупар — майбутнім п’яний —
несе до банку гріш.
Давно готовий до дороги
мандрівний виряд твій:
ось жде біля порога
Людина вийшла у безмежне море
із приладом наївного рибалки,
щоб привид щастя, вимріяний змалку,
ловити так, як ловлять альбакора.
Щоб уловити те, що невловиме,
якої віри треба і любові!
Чи знаєш хоч, завзятий риболове,
Княжа юнь готувала полки
до походу, до змагу,
щоб добути зі щастя ріки
еліксиру наснаги.
Піднялися бажань прапори:
це ж бо кликали сурми
військо мрій до великої гри —
Тобі, що без геройства і без слави
в покорі зустрічаєш кожен день, —
тобі, чий усміх, мов вітрець ласкавий,
одхмарює обличчя молоде, —
тобі, чиє любові повне серце
пробили леза чотирьох шабель, —
тобі, що прикликаєш дотепер ще
,
Не до мистців, не в пантеон поетів
прийшов, щоб слави лавр прийняти на чоло:
— ще не настав той час, щоб бути лиш естетом,
закривши очі на добро і зло.
Прийшов він у столицю дипломатів
Мов гість, приходить довгожданий час
і — як колись на мрій аеродромі —
гарячим серцем я вітаю вас,
мої далекі рідні незнайомі.
І, мабуть, ліпше, як не буде слів:
дозвольте, що піду я між каштани,
послухаю, як гомонить Поділ,
Моїй вічно молодій Бабуні,
Михайлині Чайковській, в її 75-тиліття.
На фотокарточці далекий світ:
під капелюхом віденської моди
ховає ґрацію своєї вроди
дівчатко, що йому п’ятнадцять літ.
Вітер, солоний вітер,
що хмарить обрій,
вітер, що пахне літом,
п’янкий і добрий,
вітер, що бризки піни
несе в обличчя,
вітер, що з далечіні
Мені назустріч над вечірнім морем
примчався вітер, пристрасний і хижий.
Під ноги хвиля стелиться в покорі
і біла піна стопи ніжно лиже.
Поклав на море місяць білу смугу —
це шлях для всіх, кому у серці тісно,
а я топлю в морському шумі тугу,
Сонцерадістю день налито:
світ воскрес з кам’яного сну.
Наче книга, душа розкрита:
зустрічаю нову весну.
Знаю: дощ іде смертоносний,
що залишить на серці знак;
знаю: вся ця краса — відносна,
Ти, мов поет із сонцем у кишені,
що ріс тоді, коли росла й трава.
Любов, мов серцекружне веретено —
і крутиться дівоча голова.
Букет, мов зірка, у твоїй долоні —
каприз хлоп’ячих майже залицянь.
Я вся у вічно юному полоні:
в перекладі Марти Тарнавської
Wis?awa Szymborska
Czwarta nad ranem
(Godzina z nocy na dzie?…)
Година з ночі на день.
Година з боку на бік.
